Минулого року, 9 березня, перед будинком Київської міської Ради, де знаходився штаб революції гідності,  з’явився памятник Тарасу Шевченку. Незвичайний пам’ятник - виготовлений з обломків барикад, з матеріалу, що захищав, рятував, і з того простріляного кулями, що не уберіг… Той зранений Шевченко, зовсім юний, зі саталевим виразом обличчя наче промовляв голосом першого героя Небесної сотні Сергія Нагояна:  Борітеся - поборите! Вам Бог помагає! За Вас правда, за Вас сила і воля святая".

Автором пам’ятника виявився відомий в Україні і далеко за її межами митець - скульптор-сюреаліст Ігор Гречаник. За підтримки Посольства України у США, його шанувальники, як серед українськогої діаспори, так і американські глядачі не раз мали нагоду  побачити  оригінальні роботи художника у Нью Йорку, Вашингтоні та багатьох інших містах Америки. Кілька років тому "Нова Українська Хвиля" організовувала зустріч з митцем- філософом в Університеті Конектикут, у Сремфорді. А у вересні минулого року на прохання дирекції Українського Інституту Америки, що у Мангетені, Ігор Гречаник  привіз свого "Шевченка на барикадах"  до Нью Йорку. У дні, коли ми знову і знову ідемо до Шевченка, щоб напитись живої води його слова, пропоную цікаві думки митця-філософа Ігора Гречаника, який створив цілу галерею його образів.

Поразительно, что никто не задается вопросом - будет ли война с Россией. И как вообще это может быть - война Украины с Россией. К этому простому факту уже привыкли, как примиряешься с потерей близкого человека - плачешь, мучаешься, а потом сживаешься и только на кладбище в твоем сердце появляется неизбывная тоска, пишет Виталий Портников в блоге на сайте grani.ru.

 При оцінці  світових тенденцій потрібно мислити принаймні століттями. Світова історія – це історія боротьби за виживання та лідерство. З цією метою проводили завойовницькі війни, створювали імперії, винищували народи, хтось оголошував себе народом вищої раси, хтось – обраним народом, а хтось – свою релігію найправильнішою.  Слабаків, які ставлять перед собою тільки дріб’язкові цілі, історія не пускає на вершину піраміди.

Надія Банчик, Київ - США

 П’ятий Всесвітній Форум українців зустрів мене «звичною», хоча й призабутою за 8 років проживання у заокеанській діаспорі, «радянщиною». Зрештою, «радянщина» почалася ще на стадії формування делегацій на Форум, коли організатори у Києві відмовилися зарахувати до делегатів 40 журналістів, внаслідок чого, зокрема, я опинилася на цьому поважному зібранні без мандату делегата і, отже, на пташиних правах. 

 Нині  на черзі другий етап пограбування. Проте увага громадськості прикута не до найважливішого питання державної національної стратегії, а до вміло зрежисованих політичних шоу. Тим часом земля, котра була завжди для українця найбільшим національним скарбом, може дуже скоро опинитися зовсім в неукраїнських руках.

Завдяки тим відважним піонерам, які зробили крок у незнане, подолавши складні психологічні та економічні бар’єри, Україна має нині багатомільйонну армію народного посольства по всьому світу.