DataLife Engine > В Америці > ЗМІНА У БІЛОМУ ДОМІ ЧИ У ПОСТУПІ ІСТОРІЇ?

ЗМІНА У БІЛОМУ ДОМІ ЧИ У ПОСТУПІ ІСТОРІЇ?


8 січня 2017. Разместил: myroslava
ЗМІНА У БІЛОМУ ДОМІ ЧИ У ПОСТУПІ ІСТОРІЇ?

Народжується новий світовий устрій (і якщо так, то який?), чи ключові події року укладалися у рамки існуючої світової системи? Рік 2016-й завершився великим знаком питання.

Перемога Трампа: закономірність чи якісно нове явище?

Перемога на президентських виборах в США кандидата, здавалося б, за всіма критеріями непрохідного, приголомшила півкраїни і півсвіту: адже всі соцопитування і всі, як здавалося, тенденції вказували на ймовірну перемогу його суперниці.

    Саме їх протистояння було символічним, причому в двоякому сенсі. З одного боку, обидва, немов у взаємному дзеркальному відображенні, відбивали загальні, здавалося б, неприйнятні для президента США вади: спритне використання недосконалості законодавчої системи в особистих інтересах, схильність до хитрування, маніпуляцій і брехні, корумпованість. Але, з іншого боку, Гілларі і Доналд уособлювали - теж дзеркально - дві протилежності. Новачок у політиці, мільярдер, який, головним чином,  грубістю і ексцентричністю поведінки переміг усіх противників-однопартійців, більш гідних Білого дому, - протистояв жінці, яка все життя займала важливі політичні посади, уособлювала стійкість політичної і соціальної системи американського суспільства, з етнокультурною і статевою рівноправністю, інтелігентністю і тактовністю як її, системи, невід'ємними елементами, - і новачок одержав звитягу. В результаті, корумпованість і спритність отримали певну індульгенцію, і при цьому якщо не зруйнувалася, то істотно похитнулася культура тактовності, яку не зовсім коректно називають «політкоректністю» і яка здавалася загальноприйнятою, - а грубість завоювала нові позиції в американському суспільстві.

    Однак, перемога Трампа над Гіларі була спричинена тими закономірностями американського суспільства, які досі не виринали на поверхню і лише з остаточною перемогою Трампа стали очевидними.

    По-перше, усі демократичні системи, а передусім, двохпартійні, подібні до маятника: виборчі симпатії із кожним виборчим циклом коливаються від лівого до правого політичного крила – і навпаки. Отже, якщо вісім років Білий дім очолював демократ, то найбільш імовірною була перемога республіканця. По-друге, провали Клінтон, зокрема на посаді Держсекретаря, не були вигадані ані російськими хакерами, ані командою Трампа – вони лише привернули увагу ЗМІ до цих провалів; натомість провали Трампа як бізнесмена майже замовчувалися, бо команда Клінтон захищалася значно слабше. По-третє, виборча команда Клінтон відверто знехтувала тими соціальними групами виборців, які становили основний електорат Трампа: нижчі верстви середнього класу, особливо у серединних штатах, - дрібні підприємці та робітники виробничого і видобувного секторів. Зосередившись майже виключно на мегаполісах та на штатах, які практично завжди голосують за демократів, кампанія Гіларі не звернула належної уваги на вимоги і настрої виборців у штатах, що коливалися і в результаті переважили на користь республіканця.

     Ці виборці визначили не лише остаточний результат виборів, але й, як видається, і перемогу Трампа над однопартійцями у первинних кампаніях штатів. «Розгнівані білі чоловіки», як сукупно назвали ЗМІ ці соціальні групи, перебували на маргінезі політичного життя США значно довший час, аніж навіть останні вісім років. Вони були відсунені на манівці внаслідок масового руху «За громадянські права» 60-х років. Цей рух, своєю чергою, об’єднав чотири основні «потоки невдоволення» тогочасною системою політичних і соціальних норм і законів: дискримінацією «кольорових» рас та деяких етнічних меншин (зокрема, японців, все ще не реабілітованих після інтернування під час Другої світової; євреїв, все ще часто упосліджуваних у різних ситуаціях, тощо); В’єтнамською війною; недостатньою соціальною забезпеченістю бідних та непрацездатних; і консервативною системою сімейно-статевих відносин. Внаслідок цих рухів склалася нова на той час система соціальних та політичних відносин, яка грунтувалася на ширшому, ніж доти, трактуванні Преамбули Конституції США: кожна людина має рівні права на життя, свободу і прагнення до щастя.    

    Ця нова система замінила минулі норми так званою «компенсаторною дискримінацією»: були законодавчо надані певні пільги «кольоровим», жінкам, біженцям; запроваджено «сексуальну революцію»; та морально заборонено вживати прізвиська, ярлики та назви, образливі для певних етнічних та расових груп. Також введено ряд обмежень вільного ринку соціальними пільгами і федеральними програмами, які захищають уразливі соціальні групи (зокрема, Medicare та штатні Medicaid, програми тимчасової матеріальної допомоги) і забезпечують певний рівень екологічного захисту.

     Внаслідок цих комплексних змін опинилися у програші ті групи, які відчувають себе прямими нащадками засновників США – консервативні християни європейського походження,  здебільшого у серединних штатах. А коли стрімка науково-технологічна революція та глобалізація кінця ХХ – початку ХХІ ст. призвели до масового виносу виробничих підриємств за кордон та до занепаду деяких виробничих і видобувних галузей (крім нових технологій шельфового і сланцевого видобутку), мільйони людей опинилися без роботи, і більшість з них не мала освіти, вищої за загальношкільну. Такі люди і склали ядро електорату Трампа. Їм імпонувала його грубість, яку вони сприйняли як відвертість, зняття певних моральних заборон (чого не дозволяли собі не тільки демократи, а й суперники-однопартійці Трампа), укупі з його обіцянками «повернути виробництво назад до Америки», «зробити Америку знову великою» після «слабкого» Обами, «вислати всіх нелегалів», знизити податки та скоротити регуляції ринку (демократи, навпаки, пропонували ще підвищити податки на найзаможніших). Яким чином мільярдер захищатиме інтереси нижчих верств середнього класу; наскільки піднімуться ціни і як зреагує економіка на «повернення підприємств», адже у США праця коштує удвічі більше, ніж у країнах, куди «винесли» виробництво;  які торгові війни можуть розпалитися, якщо скасувати договори США про вільну торгівлю, ці «розлючені білі чоловіки» не розмірковували, вони лише раділи, як їм здавалося, своєму поверненню на те місце у американському суспільстві, яке займали до 60-х років.

     Таким чином, обрання Трампа раптово висвітило не стільки його самого, скільки американське суспільство, з несподіваного боку: виявилося, що воно розколоте майже порівну куди глибше, ніж здавалося, і обидві половини мають підстави називатися «американцями» і належати до єдиної нації.

     «Поряд з громадянською, універсалістською концепцією американської ідентичності - ідеї, що люди будь-якої раси і релігії можуть прийти з будь-якої точки світу і стати повністю американцями, - завжди існувало уявлення про основу ідентичності країни як приналежності до білої раси і християнства. Коли американці відчули, що ця, коренева, ідентичність виявилася під загрозою, вони завдали удару у відповідь (...) Хоча результат залежав тільки від жменьки виборців в трьох штатах, це змогло призвести до непропорційно сильному зсуву влади вправо і перекроювання американського суспільства», - зазначає соціолог Пол Старр в журналі The American Prospect. http://prospect.org/article/who-are-we-americans-now

    Але цей зсув стався за «законом маятника», бо в 2008 Обама настільки ж сильно зрушив американське суспільство вліво. Отже, хоча явище Трампа багато в чому виявляє нові риси в американському суспільстві, воно має глибоке коріння і закономірності. По суті, це реванш в діапазоні від помірних консерваторів до крайніх радикалів, реванш тієї частини населення країни, яка послідовно відсувалася на манівці - в політичному житті в результаті руху за громадянські права, а потім і в економічному плані в епоху глобалізації та стрімкого прогресу.

Вид на Європу з Трампової вежі

Вихід Британії з ЄС, активізація радикалів у країнах ЄС – виявляють повернення тих самих політичних сил, що зумовили перемогу Трампа, проте мають свої власні причини.

По-перше, масовий приплив емігрантів зі спустошеного війнами Близького Сходу визначив межі політики і культури мультикультуралізму. По-друге, економічна нерівність країн ЄС, загострена економічними кризами 2008 та 2013 – 2014 років (взяти хоча б Грецію) посилила настрої невдоволення уніфікаторською політикою Німеччини як лідера ЄС та бюрократії Брюсселя. По-третє, довготривале відлуння Другої світової війни та денацифікації слабшає з кожною генерацією європейців, і праворадикальні рухи, яким було тоді завдано ще нищівнішого удару, ніж подібним рухам в Америці у 60-х, угледіли у кризовій ситуації в ЄС шанс на своє повернення на велику політичну сцену.

     Панівна політична і соціальна система у країнах ЄС засадничими рисами подібна до сучасної американської і склалася внаслідок власних європейських, але подібних до американських, факторів: спокутування колишньої дискримінаторської культури, яка у крайній формі призвела до нацизму; соціально-економічна та екологічна захищеність; універсалістські засади рівноправності людей. У Європі ця система включає відкритість для біженців і соціально орієнтовану державу з капіталістичним ринком, але з гарантованим прожитковим мінімумом і соціальними програмами (welfare state), що передбачає високі податки. Така система спричинює невдоволення, з одного боку, адептів цілком вільного ринку та правих радикалів; з другого, лівих радикалів-антикапіталістів.

    У політичному сенсі, існуюча система у Європі, як і у США, грунтується на центризмі: є певне умовно центральне світоглядне, економічне та соціальне «ядро» поміркованості, яке завдає системі стійкості та водночас динаміки розвитку. Електоральний «маятник» коливається у межах лівого та правого центризму і не виходить за межі, за якими починається радикалізм зліва або справа.

     Сили і рухи, представлені, наприклад, Марін Ле-Пен у Франції, являють собою праворадикальні відхилення від центристського ядра. Якщо такі сили переможуть, вони здатні суттєво змінити існуючу політичну та соціальну систему на закриту, а у своєму крайньому виразі, можливо, навіть на ксенофобську, що має потенціал за певних кризових умов розвинутися у якусь форму нацизму.

     Проте, здається, «щеплення» проти радикалізму на європейців покищо діє, про це свідчить перемога центристської сили над радикальною на виборах в Австрії, перемога Терези Мей у Британії та все ще висока популярність Ангели Меркель у Німеччині. Однак лише результати виборів у Німеччині та Франції, які відбудуться у 2017-му, дадуть відповідь на засадниче питання, куди рухатиметься Європа.       

Путінська Росія - вірус для Західної цивілізації і союзник радикалів

Російські хакери і агенти впливу вторгаються по всьому світу туди, де бачать щілини, «дірки» і суперечності. Подібно до вірусів, вони вражають тільки в тих місцях, де імунітет ослаблений внутрішніми факторами, посилюючи сумарний результат дії цих факторів.

    Далеко не всі американські і європейські політологи, які займаються Росією, ставлять засадничі питання: чим зумовлена ворожість путінського режиму до Заходу? Чому після падіння комунізму раптом відновилася Холодна війна? Без відповіді на ці питання неможливо виробити стратегію відносин з Росією, тому мені видалось важливим запропонувати свою відповідь, грунтовану на аналізі найважливіших тенденцій від їхнього початку 25 років тому.

    Комунізм історично завалився від того, що ідеали, окреслені «класиками марксизму-ленінізму», не вдалося ніде в світі втілити в життя, а спроби зробити це спричинилися до катастроф. Але при цьому, хоча крах «світової системи соціалізму» та СРСР відбувся переважно при правлінні на Заході правого політичного табору (Рейган і Тетчер), у країнах Східної Європи відіграли істотну роль впливи соціал-демократичних або welfare state- версій капіталізму, які були на той час у Західній Європі (перш за все, в Західній Німеччині – там існувала «соціальна держава», що вплинуло на економічну систему в об'єднаній Німеччині). Ці системи, на які колишні соцкраїни (що зберегли в собі зачатки капіталізму у вигляді дрібної власності) орієнтувалися ідеологічно і які підтримували їх матеріально і консультаційно, забезпечили цим країнам після краху соціалізму порівняно м'який перехід в капіталізм «з людським обличчям» і запобігли утвердженню «бандитського капіталізму»      

    В СРСР ніякої «подушки безпеки» у вигляді навіть зародкових елементів капіталістичного welfare state не було, елементи колишнього радянського підпільного ринку та «червоні директори» кинулися в капіталізм як в Клондайк, а розгромлені «силові структури» СРСР, виховані в найбільш ворожих антизахідних стереотипах, виношували плани реваншу. Так відбулося на початку 90-х історичне з’єднання колишніх радянських «цеховиків» та інших шахраїв, які скористалися із безмежних можливостей миттєвого надзбагачення на пограбуванні ресурсів колишнього СРСР, з силовиками, що прагнули до антизахідного реваншу. Тих і інших об'єднала стратегічна мета - усунути центристську, засновану на засадах рівноправності людей і соціальному капіталізмі систему правил і норм, що обмежує аморальний ринок, однак забезпечує Західній цивілізації стійкість і процвітання. Ця «змичка» оформилася приходом Путіна в 1999-му. Її-то і прогледіли, і продовжують випускати з уваги «корисні ідіоти» (не в образливому, а в термінологічному сенсі) в Європі і США.

    Змичка російських бандитів та силовиків забезпечує безперебійний «експорт корупції» та агентів впливу в країни Заходу. Тероризм - найрадикальніша форма взаємодії бандитів і силовиків - був застосований в Росії в 1999-му не тільки для сходження Путіна до президентства, але і як виклик Західній системі норм і правил.

    У цій стратегічній меті антизахідні сили Росії «притягують» до себе всі споріднені сили - скрайніх правих і лівих радикалів Європи і США, Латинської Америки (зокрема, у Венесуелі) і ісламського світу, тобто ісламістських терористів. Тому путінський режим засадничо не може бути союзником США в боротьбі проти ісламістського терору. Ісламістські терористи частиною самі навчені в таборах КДБ-ФСБ, а частиною, керуючись своїми власними формами радикалізму, виявляються природними союзниками всіх руйнівників Західної цивілізації, в тому числі путінської Росії.

    Заклики путінського режиму до спільної боротьби проти ісламістів - зручне пропагандистське гасло для приманки «корисних ідіотів» з тим, щоб змусити західних лідерів підкоритися певним вимогам, стратегічно спрямованим на руйнування засад західної цивілізації - економічних, політичних і морально-ідеологічних. Так, під цим гаслом після теракту 11 Вересня Росія забезпечила собі «свободу рук» у Чечні, потім, «проти ІДІЛ», - в Сирії. Але, затягуючи США і Європу в авантюри під цими фальшивими гаслами, путінський режим фактично робить Захід співучасником своїх військових і терористичних злочинів, пов'язуючи їх кров'ю і поступово руйнуючи моральні норми не лише у мирному житті, але й під час ведення воєн. Поганий приклад заразливий, будь-яка війна включає елементи знищення цивільного населення, і масове вбивство стає нормою. Мовчазне відсторонення Білого дому, особисто президента Обами від поставленої ним же самим «червоної лінії» Асаду щодо застосування хімічної зброї в 2013-му позначило нову межу цієї «норми», існуючу на сьогодні межу баналізації масового вбивства. Після всіх військових злочинів, скоєних від початку 21-го століття, залишається, мабуть, лише одна межа: застосування ядерної зброї. Саме переходом цієї останньої межі залякував, покищо пропаґандивно, путінський режим після анексії Криму.

2017 дасть відповіді на доленосні питання

У 2017-му триватимуть тенденції, що намітилися у році, що минув. Головною тенденцією буде боротьба між, з одного боку, центристськими силами Європи та США, і, з іншого боку, радикальними силами, які активізувалися у всіх формах: від ісламістів; від крайніх правих і крайніх лівих радикалів в країнах ЄС і в США; і від путінського режиму, який не тільки не стримає антизахідну спрямованість, але посилить її. Результат боротьби поки неможливо визначити.

    Правління Трампа стане центральним пунктом цієї боротьби, що визначить подальші тенденції в Західній цивілізації в цілому. Чи візьмуть гору праворадикальні елементи, що активізувалися з його перемогою як всередині, так і поза США, або елементи розумного консерватизму, правоцентризму стримають радикалів і зрушать нинішній Білий дім, радикалами серед призначенців Трампа, до правоцентризму?

     В ідеології самого Трампа деякі праворадикальні елементи, характерні для виборчої кампанії, поступово змінюються більш розумними центристськими. Так, його наміри знизити податки і прибрати деякі зайві, на його думку, регуляції для бізнесу сприятимуть розвиток економіки (хоча залишається під питанням, як на ділі він і його економісти поведуться із середнім класом, а також з Social Security, Medicare, Medicaid і Obamacare). Не викликають заперечень наміри обмежитися висилкою лише тих нелегалів, які скоїли тяжкі злочини, а також ввести скрупульозну перевірку імігрантів, які в'їжджають до США з країн і регіонів, що становлять підвищену небезпеку, перш за все з Близького Сходу.

     Набагато більш спірні його пропозиції щодо обмеження вільної зовнішньої торгівлі, намір ввести додаткові тарифи, переглянути існуючі домовленості. І найбільш спірним є його намір укласти якісь ще не ясні бізнесові домовленості із путінською Росією у той час як дедалі наявнішими виявляються її злочини вже безпосередньо проти США.

     Тут повинна включитися система стримування і противаг в особі Конгресу. Від того, чи вдасться Конгресові стримати найбільш спірні наміри новообраного президента, значною мірою залежатимуть подальші тенденції Західної цивілізації.

    У цьому році США та Європа дадуть відповіді на головне питання року 2016-го: чи втримається центристська система Західної цивілізації, чи її розхитають радикали, скоріше за все, праві? Якщо система піддасться радикалам, це може принести світові такі небезпеки, які співставні із катастрофами минулого століття.
Надія Банчик