Якось весною зустріла знайому з наших західних областей із чотирьохрічною донечкою. Дівчинка радісно розповідала, що іде “на день рождения к бабушке”.  Батьки сором’язливо пояснили - “ходить у російський дитячий садочок”. Бо таких дошкільних закладів, як грибів після дощу у Брукліні, на Статен Айленді, а своїх українських нема.

З одного боку асиміляція в англомовному середовищі, з іншого - затягування в “рускій мір”, тих, хто живе у містах подібних Бруклину, де посeляються вихідці з колишнього Радянського Союзу.  

Чи маємо можливість за таких обставин зберегти українську діаспору зі своїм національним обличчям, через 20-25 років. А може вона взагалі не потрібна і зникне, як німецька чи французька, які мають свої сильні держави?

«З раннього дитинства я мріяв  побувати в Америці. Дивлячись фільми, я захоплювався містом хмародерів і казкових мостів, що з’єднують острови столиці світу. Гуляючи Мангетином, я не вірив, що моя мрія збулась і я можу споглядати все це наяву. В музеї воскових фігур  я фотографувався з найвідомішими людьми, президентами, що виглядали як справжні.  Можливо, колись зустрічі з такими людьми також стануть реальністю, сказав Мартинюк Всеволод, 13 років, учень 8 класу Української гімназії No 1. Відмінник в навчанні, володіє англійською мовою, учасник олімпіад по біології, математики, новітніх наукових технологій, відвідує гуртки із стрільби і плавання. З малих літ прислуговує в церкві під час богослужінь. 

Тато Всеволода – Мартинюк Валерій, демобілізований військовослужбовець 4 добровольчого батальйону оперативного призначення. Перебував у зоні АТО біля року. Під час проходження військової служби значно погіршився стан здоров’я. Батьковишиває чудові ікони і навчив цьому мистецтву сина. "Коли Валерій повернувся додому із зони АТО, то пройшов шлях психологічної реабілітації, вишиваючи ікони бісером. Його син Всеволод, учень Української гімназії №1, вже на той час вишив декілька таких ікон.

Тепер цій сім'ї потрібні кошти - на лікування Валерія, на оплату навчання Всеволода, на догляд за лежачим дідусем. В ці ікони вкладені не тільки дороговартісні матеріали, а й переживання та емоції, частинка історії однієї скромної родин

 
У вересні- жовтні 2016 року  ми мали  велику приємність прймати у себе дітей воїнів-учасників воєних дій на Сході України. Пізнавально-культурна програма для восьмох дітей  батьки, яких захищали Вітчизну від московських окупантів, зорганізована Координаційною Радою ВГО «Нової Української Хвилі». Проект був задуманий весною разом із фондом «Майбутнє Прикарпаття», який очолює волонтер Наталія Перцович.

 Підводимо підсумки 20016 року І ще раз хочемо подякувати всім, хто допомагав нам у здісненні цього проекту. А це десятки, а може й сотні людей. Найперше допомога надійшла від Посольства України у США, звідки було направлено листа до Посольства США в Україні про підтримку  Проекту.   

 Як тільки отримали візи Генеральне Консульство України у Нью-Йорку підключилося до перемовин з компанією Міжнародні Авіалінії України про  отримання знижки на авіаквитки. Головний менеджер компанії у США Грегорі Трумен, зробив все можливе, щоб вартість квитків для всієї групи була доступною для нас і становила в середньому $450 на особу.  Доречі, на відміну  від менеджерів  у Києві, з якими довготривалі перемовини не мали жодного успіху.