Третє березня – день народження “Нової української хвилі”
Дорогі наші читачі, дорогі земляки! 3 березня у приміщенні Генерального консульства України в Нью-Йорку відбулася презентація громадської організації “ Нова українська хвиля” та її інтернет-видання.
Понад дві тисячі українців зібрались біля Білого дому у Вашингтоні, щоб засудити агресію Росії проти України. Мітингуючі вимагали від уряду Обами ефективніших дій, щоб зупинити агресора. Політика Путіна загрожує сьогодні не тільки українській незалежності, а й безпеці всієї Європи і світу. Згідно Будапештського меморандуму, США разом із Англією та Росією виступила гарантом тереторіальної цілісності України, коли наша молода держава відмовилась вид ядерної зброї у 1994 роци. Нині один із цих гарантів став окупантом, ввівши свої війська на територію Криму. Якщо світова спільнота не зупинить агресора, який діє подібно Гітлеру у 1938 році, його кривавий чобіт відчує не тільки українська земля. В акції протесту у Вашингтоні взяли участь члени "Нової Української Хвилі з Пітсбургу, ПА; Філадельфії, ПА; Пасейку, Н.Дж.; Нью-Йорку; Стемфорду, КТ; Клівленд, ОГ; Балтимор- Вашингтонського осередку, Чикаго.
Роман Доброхотов В разгаре информационной войны иногда сложно отличить реальные новости от пропагандистских страшилок. Многие мифы об Украине, прочно закрепившиеся в сознании Россиян, сегодня служат основанием для военного вторжения в Крым.
Никакого «подарка Хрущева» не было. 19 февраля 1954 года по просьбе Кремля Украина взялась спасать крайне запущенный Российской СФСР Крым — с разваленной экономикой и депортированным населением.
Официальная статистика свидетельствует, что за время войны население в Крыму уменьшилось вдвое и в мае 1944 года составляло 780 тысяч человек, а после депортации крымских татар здесь осталось около 500 тысяч
Поразительно, что никто не задается вопросом - будет ли война с Россией. И как вообще это может быть - война Украины с Россией. К этому простому факту уже привыкли, как примиряешься с потерей близкого человека - плачешь, мучаешься, а потом сживаешься и только на кладбище в твоем сердце появляется неизбывная тоска, пишет Виталий Портников в блоге на сайте grani.ru.