Третє березня – день народження “Нової української хвилі”

Дорогі наші читачі, дорогі земляки! 3 березня у приміщенні Генерального консульства України в Нью-Йорку відбулася презентація громадської організації “ Нова українська хвиля” та її інтернет-видання.

[Відео дивіться ТУТ]

Міжнародна науково–практична конференція «Українська діаспора – джерело утвердження позитивного образу України у світі» відбулася у Стемфорді 20–21 вересня 2008 року

 
  Головна  
 

КАЛЕНДАР
«    Березень 2012    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

ОПИТУВАННЯ

АРХІВ
Березень 2017 (1)
Січень 2017 (1)
Грудень 2016 (5)
Жовтень 2015 (2)
Березень 2015 (1)
Жовтень 2014 (3)
   
 
  Аналітика : РОСІЙСЬКІ ВИБОРИ - ДЗЕРКАЛО ДЛЯ УКРАЇНИ 4 березня Росія минулого взяла гору над Росією майбутнього.  
 
   
 
 
   
 

"Путінська Росія"

День президентських виборів у Російській Федерації засвідчив: російська політична нація розбилася на дві, які мають між собою мало спільного; проте, кордон між ними - відкритий. Ці процеси відбувалися протягом щонайменше 12 років, упродовж путінського правління, проте раптово вийшли назовні, скориставшись зі зручного приводу: масштабних виборчих маніпуляцій. Вибори - не лише суперечливі цифрові результати, але й перебіг, - окреслили віртуальний "кордон" між двома частинами єдиної політичної нації.  

Одна частина Росії беззаперечно голосує за Путіна. І - не треба себе обманювати - є в ній чимало тих громадян, які чесно прийшли на виборчі ділянки, чесно показали свої паспорти і чесно поставили галочку напроти прізвища прем'єра. Проте "путінська Росія" - не лише вони. Це й ті, які виганяли людей на пропутінські мітинги, чи то платячи, чи то обіцяючи заплатити (а потім, як виявилося, людей "кинули"), чи то погрожуючи звільненням з роботи або позбавленням заробленої премії. А ще "путінську Росію" населяє певний прошарок громадян, які використовують свій творчий потенціал на вигадування найбільш "новаторських" способів фальсифікацій: так, вони організовували "каруселі", підтасовували бюлетні, дописували "мертвих душ" до виборчих списків... - і все це без тіні сорому. Бо ці громадяни, як з дитинства засвоїли норму: "добре є все, що робиться заради Держави", так і дотримуються її, не замислюючись, а чи дійсно "все добре" і чи дійсно все це "заради Держави". Одним словом, "путінська Росія" - це Росія, яка досі живе по-радянському і мислить радянськими стереотипами. 

Цю "путінську Росію" складають декілька соціальних груп, здавалося б, взаємно виключних. На нижчому соціальному щаблі - безпорадні і непоінформовані робітники державних підприємств, особливо на периферії; працівники нижчої та середньої ланки бюджетних установ (злиденні вчителі шкіл у бідних районах та, знову ж таки, далеко від Москви; лікарі районних поліклінік; можливо, працівники соцзабезпечення, тощо); темне і забите селянство; тощо. На середньому й найвищому щаблях - деякі наближені до влади дрібні й середні підприємці, чиновники, більшість силовиків; путінські олігархи; верхівка всіх силових структур; нарешті, так звані діячі культури, які на заклик Путіна увійшли до його "довірених осіб".     

Згідно численних соціологічних досліджень (див. хоча б соціологічне опитування учасників пропутінських мітингів:. http://slon.ru/russia/razgovory_v_proputinskoy_tolpe-760000.xhtml ), перелічені групи, попри їхню соціальну протилежність одна одній, мають схожі психологічні риси. Всі громадяни "Росії путінської" живуть радянськими уявленнями про "сильну Державу", понад усе хочуть "стабільності" (очевидно, дика війна у Чечні, що перемолола ціле покоління їхніх же синів і досі триває, не вважається "нестабільністю"; війна з Грузією, напевне, теж не порушила "стабільності") і бояться жодних змін. Вони готові відновити "холодну війну" із Заходом, бо "Захід тільки й мріє, щоб розвалити Росію", - при цьому не помічають, що пів-Сибіру і Далекого Сходу вже колонізовано китайцями. Позатим, у багатьох з них  немає бажання розмірковувати над будь-чим серйозним, а численні робітники просто не мають вільної хвилини, щоб помислити про долю рідної країни. Такі піддані Путіна цілком від нього залежні і або не мають вибору, або змирилися і живуть під гаслом "щоб не було ще гірше". До речі. найбільш розчаровані виборці з таких соціальних груп голосували за Зюганова, недарма він вийшов на друге місце, і лише одиниці - за неясну й нечітку "Справедливу Росію" на чолі з Сергієм Мироновим. Про Жириновського взагалі все ясно - кремлівський блазень, і голосували, очевидно, подібні йому. Весь цей "протестний" електорат - все ж належить ментально до "путінської Росії".  

На верхньому щаблі "путінської Росії" - олігархи, шоу-бізнесмени та "круті пацани", які, розбещені "бєспрєдєлом", що панував у країні всі ці 12 років, не звикли розмірковувати про мораль, ба навіть про елементарну необхідність дотримуватися вимог закону і норм культури, бо і закон і культуру фактично знівельовано криміналом у владі та хамством, зведеним у ранг державної політики. Оті круті пацани й змогли так собі "нормальненько" навидумувати цілу систему брудних фальсифікацій, що, за словами опозиційних діячів, вкрала декілька мільйонів голосів. Радянський менталітет покладання на владу у всьому - у мінімальному соціально-економічному забезпеченні на нижчих щаблях; у цілковитому "кришуванні" від відповідальності за будь-які вчинки, навіть злочини, - на всіх щаблях. 

Всі щаблі "путінської Росії" шалено ворожі не лише Заходові, але й всім, хто тільки дозволяє собі серйозно подивитися убік Заходу. Від їхньої "піррової перемоги" Україна, перш за все її проєвропейська більшість, зазнАє важких часів, бо будуть не лише відверто тиснути, але й підспудно проникати, активізувати "п'яту колону", захоплювати бізнес і землі. 

У цій частині російської нації вважається "нормальним", зокрема, вирішувати ще на стадії реєстрації кандидатів, кого допустити, а кому відмовити (щонайменше 6 кандидатів не були допущені, серед них Г. Явлінський, якого безпідставно звинуватили у "підробці" підписів виборців); перешкоджати суперникам вести передвиборчу кампанію; а у день голосування не цуратись жодних брудних технологій. Так, для них є нормою побити спостерігачів (приміром, на одній з московських дільниць), зорганізувати "каруселі" або так влаштувати роботу дільниці, щоб вона виглядала ніби "просто не вельми охайною", що насправді дає можливості для підробок і маніпуляцій (так робили, принаймні, у Сочі) - див., зокрема про численні порушення тут: http://politsovet.ru/. За свідченням Гаррі Каспарова у "Великій політиці" Євгенія Кисельова, влаштовували навіть цілі фальшиві виборчі дільниці.   

Зрозуміло, що при такому налаштуванні щодо моралі і закону путінські "круті" здатні на все. Так звана "перемога" нацлідера є сумарним результатом трьох головних чинників "путінської Росії": чесного голосування прихильників, примусового голосування залежних від влади, і широкомасштабних фальсифікацій. "Пропутінці", всерйоз перелякані грудневими виступами, виявилися здатними митттєво мобілізуватися і дещо змінити найбільш брутальні методи на більш витончені. Втім, після "виборів" вони повернулися до звичної тактики жорстокого розгону мирних акцій. 

 

"Антипутінська Росія" 

Вона явила себе світові уперше (після єльцинських відносних вольностей) у 2007 - 2008 - спочатку так званими "маршами незгідних", кволими і малочисельними; потім була низка мітингів по 31-х числах - проти порушення ст. 31 Конституції, щодо права на мирні зібрання, ці мітинги збирали вже трохи більше людей. Проте сильні, масові вуличні протести почалися несподівано після виборів у Держдуму 4 грудня 2011, коли обурені масштабами і відвертою нахабністю фальсифікацій громадяни раптом вийшли сотнями тисяч на вулиці російських міст та за кордоном. Отоді стало зрозуміло, що за 12 років путінського бєспрєдєла у країні тихо визріла зовсім інша російська політична нація. Під кдб-шним режимом, заховавшись до пори до часу у власну шкаралупу, у приватне життя, у кар'єризм, байдужість і безсилля, за порівняно короткий час визріло цілком нове покоління, нова країна. Її у латентній фазі запліднював, спрямовував і формував весь оточуючий світ початку невідомого століття, з його новими інформаційними технологіями та всесвітньою відкритістю. 

Громадяни цієї нової Росії вправно володіють інтернетом, комп'ютерними програмами, мобільними засобами зв'язку; вони обізнані з сучасним ринком кваліфікованих фахівців і економічно незалежні. Займаючись бізнесом або працюючи у приватних фірмах, вони навчилися норм і моральних засад сучасного ринку. Вони звично правлять авто; вільно їздять по світах як у короткі відпустки, так і на довший час, працюючи то тут, то там, в різних країнах і різних кутках Землі; вільно виїжджають і повертаються. Все це у сукупності сформувало у таких росіян цілком новий менталітет, новий спосіб життя, навіть нову мову. 

Маючи власний досвід життя у різних країнах, обізнані з різними культурами, вони не можуть бути налякані путінською антизахідною істерією, вони  і цінують справжню російську культуру, а не ерзац останніх років; володіючи інтернетом, вони не сприймають прокремлівську пропаганду на телебаченні; проте, понад усе вони не можуть змиритися з беззаконням, зведеним у принцип державної політики. 

Ця нова Росія обрала своїм кандидатом - з того обскубаного "вибору" кандидатів, яких влада допустила до перегонів, - найменше зло: Михаїла Прохорова. Мільярдерові, який розбагатів у "лихі 90-і" і просаджував шалені гроші на розкішних курортах французької Рів'єри, купив футбольну команду в Нью-Джерсі, - раптом закортило йти у політику - і, дивно, Кремль дав "добро". Зрозуміло, що влада мала при цьому певну мету: за словами відомого радянського дисидента, жителя Лондона Владіміра Буковського, з одного боку, створити видимість "демократичного" вибору,  а з другого, - продемонструвати, що російський народ не любить олігархів. Проте напередодні виборів Прохоров подзвонив Буковському. Після їх розмови Буковський виступив з статтею на "Ехо Москви" http://echo.msk.ru/blog/bukovski/861068-echo/. Буковський  закликав голосувати за Прохорова, таким чином, зірвавши кремлівський проект. 

Буковський звернув увагу на економічну і політичну програму Прохорова, яка виявилася близькою цій "новій Росії". Прохоров пообіцяв дати один рік олігархам на те, що вони вивели свої підприємства з тіні, заплатили податки і продовжували діяльність на законних засадах. Також, він пообіцяв відкрити всі архіви радянської доби і розпочати процес люстрації та розслідування, за його словами, "злочинів проти особи", скоєних теперішніми владними особами. 

І ось результати: серед росіян у США, Британії та Німеччині Прохоров набрав 56 - 57%, а Путін - 27 -  29%! Українцям важливо знати про погляди Прохорова щодо російсько-українських стосунків, зокрема у нафтогазовій сфері. Це питання задали йому в одній з передач "Великої політики", Прохоров відповів, що він би розбив "Газпром" на декілька компаній, увівши нафтогазову галузь у ринкові умови. Тоді стосунки залежали б не від примх Кремля, а від нормальних економічних відносин. Такими ж повинні бути відносини між двома суверенними державами Росією та Україною і в інших сферах. 

"Антипутінська Росія" не визнала "перемогу" нацлідера на сфальсифікованих виборах і націлена на довгу боротьбу за зміну режиму. 

Їм докоряють, і не тільки облудна "путінська Росія", що вони ще не викрісталізували чіткого напряму, у якому повинна рухатися країна. Справді, немає у "антипутінської Росії" ані єдиного лідера (на відміну від української Помаранчевої революції 2004), ані єдиного розуміння політичної стратегії. Одні прагнуть ввести російський дикий капіталізм у цивілізоване русло, орієнтуючись на  Захід як на загальну цивілізаційну модель (Б. Нємцов, Г. Каспаров, Г. Явлінський; можливо, Прохоров). Інші тяжіють до соціал-демократії у європейському сенсі (Ілля Пономарьов, блоггер М. Дєлягін), ще інші наближаються до комуністів (С. Удальцов), тощо. 

Проте, попри всі розбіжності, нові громадяни нової Росії чимраз чіткіше об'єднуються навколо основних вимог: свободи політичної конкуренції і разом з тим, головний їх запит, що звучить все ясніше, - це вимога законності. Покінчити з беззаконням, увести життя країни у суворі рамки законності - цього прагнуть і праві, і ліві. Заміна системи беззаконня системою законності - ось, на мій погляд, найнагальніша мета трансформації російського суспільства. А це потребуватиме надзвичайно складної боротьби між двома частинами єдиної політичної нації. 

 

Вдивляючись у дзеркало

Що ж Україна може вгледіти у російському дзеркалі? Перш за все, себе - перед, під час і після Помарачевої. В обох випадках, миттєва й несподівана мобілізація після порівняно короткого латентного періоду, під час якого злочинний і майже тоталітарний режим здавався непереможним, а моральні цінності - знищеними, - скориставшись з конкретного приводу (масштабних фальсифікацій), виявилася здатна вивести сотні тисяч людей, які раптом відчули безпосередній зв'язок між відкинутими моральними цінностями і власною людською гідністю. В обох випадках провідним мотивом, що виштовхнув людей на майдани, було гостре відчуття власної приниженості і безправ'я. Прагнення продемонструвати цей мотив і відновити відчуття власної гідності змусило мітингувальників поводитися підкреслено культурно, "тепло", відкинувши на цей момент (а в момент здавалося, назавжди) свари, чвари й різниці у поглядах. В обох випадках прагнення морально-психологічного відродження виражалося у формі найкращих з естестичної та етичної точок зору форм масс-культури з гострим соціально-протестним змістом. 

В обох випадках основною рушійною силою був молодий середній клас, тобто "громадяни нової Росії" і "нової України", які сформувалися під впливом світових процесів рубежа ХХ і ХХІ століть. Ці "нові громадяни" поєднували в єдиному морально-психологічному запиті водночас свою свідому громадянську приналежність (і нове розуміння громадянського обов'язку й прав) та свій досвід дотичності до світових процесів, знання англійської та інших мов, свободу пересування. 

Проте, в обох випадках миттєва мобілізація виявилася недозрілою. Вона не змогла перевести природні розмаїтості у поглядах, обтяжені радянськими пережитками, у конкретні довготривалі політичні і громадянські дії. В Україні ейфорія перемоги Помаранчевих засліпила очі, дозволивши проникнення "вчорашніх" у нові, надто слабкі структури влади, що призвело до реваншу. В Росії провладний табір миттєво мобілізувався на контр-акції, застосувавши свою звичну "радянську" методику, і легко переміг "нових громадян". Утім, в Росії "нові", хоча й відчули особливо гостро у даний момент свою кричущу нерівність перед силовим і аморальним переважанням путінського табору, покищо не збираються здаватися і прагнуть виробити стратегію боротьби з розрахунком на дещо більш тривалий час. 

Яких висновків треба дійти Україні? Перш за все, визначитися з стратегією подальшої "холодної війни" між своїми двома частинами (подібними до російських, "вчорашньої" та "завтрашньої") - боротьба буде надзвичайно складною. Годі чекати послаблення міждержавних стосунків - Путін у Кремлі для України однозначно означає погіршення, хто б не очолював Українську державу, бо Путін неодноразово підкреслював, що вважає Україну не більш ніж штучним утворенням внаслідок "найбільшої геополітичної катастрофи ХХ ст." - повалення СРСР. 

У той же час, "вчорашнім" росіянам і українцям можна сподіватися на більш тісну взаємодію. Проросійським громадянам України буде "зелене світло" у руйнуванні української ідентичності.  

Натомість у російській опозиції є певні сили (далеко не всі, звісно), які могли б стати союзниками українським "завтрашнім", і це, напевне, найголовніший висновок, що можна винести з російської ситуації. На посилення взаємодії "пропутінських" сил можна відповісти лише взаємодією антирадянських сил. Треба пильніше приглядатися до російської опозиції і знаходити союзників насамперед у вимогах, спільних для обох країн: встановлення системи законності, тобто незалежних правоохоронної і судочинної систем, звільнення політв'язнів, припинення тортур і фабрикацій "справ"; відновлення демократичних свобод у повному обсязі і створення демократичної багатопартійності; припинення цензури і взаємопідтримка журналістів тощо. Використання взаємного творчого ресурсу на обопільну користь видається найбільш адекватною реакцією на тимчасову перемогу, в обох країнах, сил, які "заточені" лише на власне надзбагачення, пограбування співгромадян і протиставлення себе світовим процесам під псевдопатріотичними гаслами. 

Надія Банчик

 
 
 
Dear visitor, you went to the site as an unregistered user. We encourage you to register or enter the site under your name.
 
   
 
 
   
   
   
 
 (голосів: 0)
| Переглядів: 1661
 [Друк]
 
     
TOП НОВИН

РЕКЛАМА