Третє березня – день народження “Нової української хвилі”

Дорогі наші читачі, дорогі земляки! 3 березня у приміщенні Генерального консульства України в Нью-Йорку відбулася презентація громадської організації “ Нова українська хвиля” та її інтернет-видання.

[Відео дивіться ТУТ]

Міжнародна науково–практична конференція «Українська діаспора – джерело утвердження позитивного образу України у світі» відбулася у Стемфорді 20–21 вересня 2008 року

 
  Головна  
 

КАЛЕНДАР
«    Вересень 2011    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 

ОПИТУВАННЯ

АРХІВ
Березень 2017 (1)
Січень 2017 (1)
Грудень 2016 (5)
Жовтень 2015 (2)
Березень 2015 (1)
Жовтень 2014 (3)
   
 
  В Україні : Камінець, кинутий у стоячу радянщину Радянський за формою, український за змістом  
 
   
 
 
   
 
П’ятий Всесвітній Форум українців зустрів мене «звичною», хоча й призабутою за 8 років проживання у заокеанській діаспорі, «радянщиною». Зрештою, «радянщина» почалася ще на стадії формування делегацій на Форум, коли організатори у Києві відмовилися зарахувати до делегатів 40 журналістів, внаслідок чого, зокрема, я опинилася на цьому поважному зібранні без мандату делегата і, отже, на пташиних правах.

   Радянщиною війнуло вже від початку форуму. Помпезне відкриття в Оперному театрі, з півгодинною промовою міністра іноземних справ Костянтина Грищенка (він також зачитав привітання від президента Януковича, сам же всеукраїнський «гарант» на Форум не з’явився) - якби вона не переривалася вигуками «Ганьба!», я б вважала, що перенеслася не лише у просторі, але й у часі, у роки брежнєвських «урочистих роковин» всього і вся. Щоправда, наступні виступи – голови Української Всесвітньої Координаційної Ради Д. Павличка, президента Світового Конгресу Українців Є. Чолія та очільників східної та західної діаспор були короткими і більш конкретними.

     Радянщина, чи то «шароварщина», диригувала також і святковим концертом у Київській опері – попри чисті голоси співачок і співаків та їхню кришталеву, джерельну фольклорність. Жодної повстанської пісні або згадки про жертв Голодомору!

     І ось, нарешті, пленарне засідання в Українському домі. Зал не відокремлений від фойє, і тому до виступів дослуховуюся крізь нестихаючий гомін у фойє, біля столів з книжками та періодикою.

    Засідання являє собою 3 – 5-хвилинні представлення делегатів, переважно зі «східної» (перш за все, це країни колишнього СРСР) та «західної» (Європа та Американський континент). Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Кригизстан, Узбекистан, Литва, Латвія, Естонія... Ціла делегація з Російської Федерації – цій діаспорі була присвячена окрема секція Форуму, щоб докладніше з'ясувати та обговорити складне становище українців у РФ... Делегація з країн ЄС, США і Канади (латиноамериканський регіон був представлений, здається, лише одною учасницею з Парагваю). По 100 делегатів від «сходу», «заходу» та України – отже, разом у Форумі брало участь 300 делегатів (точніше – 286).

    Більшість виступів «східної» групи представили характерну для пострадянських часів загальну базову модель міжетнічних стосунків: балансування між збереженням ідентичності меншини (у даному випадку, української громади в країнах проживання), через підтримання етнічної (тут: української) культури, та лояльністю до суспільства країни проживання. Втім, ця модель довела свою життєвість для більшості діаспор у більшості країн світу; однак у «західному» світі життя діаспор не обмежується лише фольклорними фестивалями, пам'ятниками та виставками, а передбачає і політичну діяльність – цього недавні громадяни єдиного Союзу ще не опанували.

   Отже, у виступах представників українських громад з Азербайджану, Білорусі, Киргизстану тощо звучали, дещо варіюючись у кожній країні, спільні думки. У всіх цих країнах українці оформлені інституційно у сталі товариства, організації та громади, які є передусім центрами культурних заходів та дозвільного спілкування.     Виступаючі висловлювали вдячність країнам проживання (за винятком РФ) за загалом добре ставлення до української громади. Лише у деяких країнах українська громада відчуває певні труднощі. Так, делегатка з Вірменії заявила, що на заваді розвиткові міждержавних стосунків стоїть невизнання Верховною Радою України геноциду вірмен; з Киргизстану - поскаржилася на брак фінансової підтримки з боку киргизької держави. Делегати з країн Балтії визнали, що українці там асимілюються не так до корінної нації, як до російськомовного середовища, що ускладнює стосунки між українцями та державоутворюючими етносами.

    Представники українських громад країн колишнього Союзу також наводили приклади історичних зв'язків українців із тою чи іншою країною (приміром, книга «Т.Г.Шевченко у Киргизстані»; наукова тема «Український Петербург», яку вже десятки років розробляє ентузіастка Тетяна Либединська, працівниця Бібліотеки РАН у Санкт-Петербурзі). Лунали також пропозиції, щоб і в Україні вшановувати видатних діячів культури країн колишнього СРСР (так, делегат з Узбекистану зажадав відкриття у Києві пам'ятника великому узбецькому поетові Алішерові Навої).

    Практично всі виступаючі висловлювали занепокоєність русифікацією України. «Друга мова – смерть для першої», - застерегла представниця Білорусі, бо спостерігала на власні очі, як введення «другої державної мови» у Білорусі спричинилося до масового закриття білоруських шкіл та витіснення білоруської мови.

    Делегати з країн «західного» світу більш вільно, ніж зі «східного», критикували становище в Україні. Крім культурологічних проблем збереження ідентичності, вони наголошували на необхідності Українській державі оформити законодавчо та концептуально статус закордонного українця.

    Більшість виступаючих як з «заходу», так і зі «сходу» акцентували на тому, що закордонні українці є неодмінною частиною української нації і тому мають бути прирівнені до громадян України, включно з правом обирати і бути обраними до державних органів. Наголошували також на необхідності державної підтримки українських громад за кордоном: створення у Верховній Раді відповідного комітету, надання фінансової та методичної допомоги українським громадським школам, визнання їх атестатів і дипломів нарівні з відповідними документами про освіту в Україні, забезпечення обмінів школярами і студентами, визнання викладацького стажу за викладачами закордонних українських шкіл тощо.

    Загалом, слухаючи виступи на пленарному засіданні Форуму, я гадала: як примудрилися організатори наповнити таким актуальним для української нації «вином» старі радянські «міхи». Слушні конкретні пропозиції губилися у тригодинному безперерервному слуханні одноманітних коротких звітів та ще під акомпанемент «бджолиного» гудіння в фойє і навіть у залі. 

    Галузеві (секційні) засідання – та ж радянщина в організації та формі проведення. Принаймні, секція інформаційної політики, на яку я пішла як журналістка (на жаль, неможливо бути водночас на кількох секціях), розпочала роботу на півтори години пізніше від розкладу, бо не передбачили збігу в часі з якимсь іще заходом. Однак і там, попри вельми скорочений час роботи, встигли обговорити наболіле.

   У секції брали участь журналісти та працівники українських ЗМІ з країн, які представили делегації. Через звіти учасників лейтмотивом проводилася думка про необхідність створення єдиного глобального інформаційного інтернет-видання для українців світу (деякі навіть додавали: під егідою держави). Слухала й думала: невже представники журналістської професії, нібито виховані на свободі слова, все ще вірять, що таке видання вмить заповнить лакуни забезпечення як розпорошених по світах українців, так і позаукраїнського світу об'єктивною, «єдино вірною» інформацією про Україну? Можливо, таке видання потрібне, бо існуючі розпорошені та подрібнені, вельми численні інтернет-сайти, присвячені Україні та українцям, не є системними, не спілкуються одне з одним і отже, не можуть стати «всеукраїнським» засобом віртуального спілкування та інформування. Та чи можливе подібне всеохоплююче видання взагалі і чи не стане воно рупором офіційної України, представленої наразі Януковичем і Табачником?

     Чи не ефективніше - забезпечити більш системне розповсюдження існуючих українських ЗМІ, кожне з яких має інтернет-версію, через систему взаємних гіперпосилань, зокрема на мережі «УСІМ» («Українська світова інформаційна мережа»)? Бо ж навіть якщо буде створено таке інтернет-видання, воно стане просто ще одним виданням на вже існуючому ринку і аж ніяк не замінить собою усіх інших.

     Втім, почесний гість секції Євген Сверстюк наголосив на загальних проблемах українських ЗМІ: це «інфляція і профанація слова»; «інформаційна війна» та сваволя олігархів – власників ЗМІ, що вбиває об'єктивність і правдивість. А ще проблему створюють, на думку Євгена Сверстюка, «ледащі кури», які клюють те, що лежить назовні, найчастіше – з російських або українських пропагандивних ЗМІ, - не затруднюючи себе аналізом та осмисленням. Проте, і в радянський час, і зараз є величезна спрага чесного слова, і вона ніколи не зникне, впевнений він. Серйозна преса повинна створювати певну моральну атмосферу у суспільстві.

    У загальній резолюції Форуму відобразилися, насамперед, проблеми і конкретні пропозиції. «Основна відповідальність за збереження української національно-культурної ідентичності світового українства, зокрема материкової його частини, лежить на Українській державі», - наголошується в резолюції. Україна повинна трактувати своїх співвітчизників, яких доля розсіяла по світах, як невід'ємну частину нації. Разом з тим, наголошується у резолюції, у самій Україні повинні припинитися «деукраїнізація» та придушення демократії; зокрема, всі одностайно вимагали відставки Табачника та припинення всіх політичних репресій. Лише за цих обох умов можна розробити і втілити комплекс заходів із взаємопідтримки материкової України та діаспори. Зокрема, наголошували на необхідності утвердження української мови як єдиної державної, суворого дотримання Закону про мови; на необхідності покращити роботу посольств і консульств, створити при них інформаційно-культурні центри; на необхідності розробки і утвердження «українського світу» на противагу «русскому міру»; на необхідності розробки і захисту статусу закордонного українця, створення комітету у Верховній Раді з роботи з діаспорою.

  «Кінцевий варіант ухвали Форуму – це своєрідний діагноз чинній владі та суспільству України», - зазначає «Український тиждень». Разом з тим, і хід Форуму засвідчив діагноз: родимі плями радянщини ще, мабуть, довго визначатимуть життя української нації.  

 

Нова хвиля несе нову воду

   У підготовці та роботі Форуму взяли активну участь представники Четвертої хвилі еміграції (вихідці з України, які виїхали вже після проголошення Незалежності). Форумові передувало засідання організації «Четверта Хвиля», на якому підготовлялися пропозиції для Форуму та обговорювалися проблеми новітніх емігрантів.

    Передусім, такою проблемою є їх юридичний та соціальний статус у країнах проживання та в Україні. На відміну від попередніх хвиль еміграції, що відбувалися в основному з політичних причин, а отже, за передумови надання політичного притулку, еміграція з незалежної України має причини соціально-економічні; часто виїжджають навіть без легального статусу у країні проживання. Проте, чесні працівники, навіть нелегали у чужих країнах, потребують захисту, і єдина інстанція, спроможна на такий захист, є Українська держава. Разом з тим, новітня еміграція відрізняється від попередніх можливістю вільного повернення на Батьківщину. Отже, держава повинна забезпечити цю можливість, створивши програму ре-адаптації та підтримки репатріантів.

   «Живучи у двох світах, ми можемо принести Україні почерпнуті у західних країнах нові знання та досвід, безцінні для побудови сучасного суспільства та демократичної держави з розвиненою економікою», - говорить Мирослава Роздольська, голова Всеамериканського об'єднання «Нова Українська Хвиля».  

   Цей досвід Мирослава вирішила застосувати на Форумі українців під час виборів нового голови Української Всесвітньої Координаційної Ради. Її кандидатуру було висунуто Kooрдинаційною Радою «Нової Української Хвилі» і підтримано міжнародним об'єднанням «Четверта хвиля».

«Я хочу, щоб ми не тільки вимагали від України бути демократичною державою, але й утверджували демократичні норми в своєму середовищі, тому не знімаю свою кандидатуру», - заявила пані Роздольська, обгрунтовуючи своє рішення залишитись у списку для голосування.

    Надія Петрик з Філадельфії представила Мирославу форумові. Надія зауважила, що саме Мирослава підняла, здавалося, цілком аполітичнi сили четвертої хвилі до зорганізованого громадського життя на Всеамериканському рівні. Тепер ця організація діє у 20 містах США та органічно влилась до найбільш впливової діаспорної надбудови - Українського Конгресового Комітету Америки (УККА). Пані Роздольська проводила збирання коштів на будівництво Патріаршого собору УКЦ у Києві, була редактором українського часопису «Сівач» Стемфордської українсько-католицької єпархії, а до того – головою районної Ради м. Тлумач на Івано-Франківщині».

   Закінчивши журналістику у Львівському університеті, Мирослава ще здобула магістерський ступінь з філософії та релігієзнавства в одному з престижних університетів США – Католицькому університеті Фордгам. Вона донедавна очолювала закордонний відділ інформаційно-фінансового забезпечення будівництва Патріаршого Собору у Києві. Є авторкою книг "Вільна особистість - творець своєї долі і співтворець історії свого народу" (2010 р.) "Дорога самопосвяти" (2003 р.) "Україна у серці моїм" (2005 р.); документальних телефільмів: "Молитва" (2000 р); "Дорога до себе" (2006 р.).

   Вона бореться за статус українських трудових емігрантіві водночас намагається створити програму підтримки тих, хто повертається. Настійливо домагається розгляду проблем українців за кордоном у Верховній Раді та створення відповідного комітету в українському парламенті.

   Всі ці напрацювання, на думку Координаційної Ради «Нової Української Хвилі», та МГО «Четверта хвиля»  цілком достатні для того, щоб позмагатися за посаду Голови УВКР. Проте, Форум вирішив котитися заздалегідь прокладеною колією Більшістю голосів обрано Михайла Ратушного, заступника чинного голови, Дмитра Павличка

Деякі журналісти навіть подейкували, буцім Ратушний «ліг» під владу. Зокрема, керівник об'єднання «Українська Національна рада» Юрій Пальчуковський зазначив, що вже на стадії підготовки Форуму попередній голова УВКР Дмитро Павличко «був фактично відсторонений від керування Форумом і від прийняття важливих рішень» («Український тиждень»).

   «Ні, Ратушний не є провладний, - каже Роздольська. «Просто він більше розкручений, бо займав посаду заступника при Павличкові. Та час розкаже і покаже».

    Втім, з біографічних даних важко скласти цілісне уявлення про цю людину.

   «Михайло Ратушний народився 1962 у с. Чернихівці, Збаразький р-н, Тернопільська обл.). Освіта вища, закінчив Волинський педагогічний інститут ім. Лесі Українки (1980-1986 рр.), викладач іноземної мови. У 1989 – 1992 був членом НРУ, у 1990 – заступником голови НРУ по Київській обл. У 11.1990 р. - арешт і ув'язнення на 10 місяців за участь у "справі С.Хмари", під час ув'язнення обраний заступником голови ВОСТ (об'єднання страйкомів і вільних профспілок). У 1998-2002 рр. - народний депутат України 3 скликання. Член Комітету з питань бюджету (07.1998-02.2000 рр.), член Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (з 02.2000 р.), голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення діяльності органів прокуратури Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Член КУН» (з автобіографії). Отже, майже на всіх посадах він швидко ріс і ще швидше змінював посади. Це може бути ознакою як кар'єриста, так і навпаки, дуже активної і творчої людини. Крім того, видно, що тяжіє він до національно-демократичного табору, аж ніяк не провладного.

    Разом з тим, сам Ратушний впевнений, що без «діалогу» з владою, якою б вона не була, неможливо зрушити з місця важливі проблеми. В даному випадку, проблеми емігрантів.

   «Фінансове забезпечення діяльності закордонних українців, відновлення державної програми роботи з українством — це те, що треба вирішувати в комунікації з владою. При Ющенку було ухвалено програму, вона працювала п’ять років. На цей рік — нема. Треба визначитися, якою буде нова програма. Далі — питання державного департаменту з питань роботи із закордонними українцями. Що це буде і як воно взаємодіятиме із УВКР та іншими організаціями? Чи це буде дієвий орган, що триматиме руку на пульсі, чи зайва бюрократична структура?» - розмірковує Ратушний в інтерв'ю газеті «Україна молода».

І все ж його обрання було зустрінуте в залі Форуму вигуками: «Ніби з’їзд КПРС!»

 Вимагаючи від України демократії та нібито допомагаючи їй побудувати демократичне суспільство, сама українська нація у всесвітньому вимірі не завжди дбає про демократизм у власних лавах, бо має на порядку денному більш важливі, на її погляд, проблеми. Проте радянськими методами і формами цих проблем не вирішити.

    Без свіжої крові і сучасних підходів плани і пропозиції, висунуті делегатами П’ятого Форуму, можуть лишитися на папері. Тим більше, що нинішній владі в Україні, за великим рахунком, діаспора і діалог з нею – лише зайві клопоти.      «Влада сприймає закордонних українців або в СРСРівській парадигмі – як зрадників, а отже, не хоче мати з ними справи, або у парадигмі початку 90-х років – як гаманці з валютою, яких можна «розвести на бабло», зазначив Михайло Ратушний ще до Форуму - на міжнародному круглому столі, скликаному міжнародною організацією «Українська Європейська Перспектива» наприкінці червня (пише «Український тиждень»). Чи не тому Янукович зігнорував і Форум?

Проте, попри «радянськість» форми П’ятий Форум продемонстрував пристрасну занепокоєність української спільноти станом нації і, передусім, антиукраїнським режимом в Україні. Схоже, що українська діаспора не дасть Януковичу і його поплічникам підім'яти себе, а навпаки, змусить бодай частково рахуватися з інтересами нації, яку він наразі очолює.

    «Четверта хвиля», обізнана з сучасними світовими надбаннями, причиниться до цього якнайактивніше, що й продемонструвала у Києві, кинувши своїм камінцем у звичний плин світового Форуму. 

 
 
 
Dear visitor, you went to the site as an unregistered user. We encourage you to register or enter the site under your name.
 
   
 
 
   
   
   
 
 (голосів: 0)
| Переглядів: 1841
 [Друк]
 
     
TOП НОВИН

РЕКЛАМА


 
   
Warning: Unknown: open(/home/content/83/10146283/tmp/sess_f5lenejkqd5a6nq6208v73to90, O_RDWR) failed: No such file or directory (2) in Unknown on line 0 Warning: Unknown: Failed to write session data (files). Please verify that the current setting of session.save_path is correct () in Unknown on line 0