Третє березня – день народження “Нової української хвилі”

Дорогі наші читачі, дорогі земляки! 3 березня у приміщенні Генерального консульства України в Нью-Йорку відбулася презентація громадської організації “ Нова українська хвиля” та її інтернет-видання.

[Відео дивіться ТУТ]

Міжнародна науково–практична конференція «Українська діаспора – джерело утвердження позитивного образу України у світі» відбулася у Стемфорді 20–21 вересня 2008 року

 
  Головна  
 

КАЛЕНДАР
«    Червень 2011    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 

ОПИТУВАННЯ

АРХІВ
Березень 2017 (1)
Січень 2017 (1)
Грудень 2016 (5)
Жовтень 2015 (2)
Березень 2015 (1)
Жовтень 2014 (3)
   
 
  Аналітика : Шлях розвитку — тільки через порозуміння  
 
   
 
 
   
 

Шлях розвитку — тільки через порозуміння

  • alt

В Україні за 20 років незалежності було багато концепцій, програм розвитку суспільства. Варто згадати «Україна-2010», «Україна-2015: шляхом європейської інтеграції» (2004), «Україна-2020: Стратегія національної модернізації» (2009) та ряд інших. Але всі вони залишилися нереалізованими. Життя постійно вносило свої корективи, попри всі ідеї, обіцянки і добрі наміри політиків.

На сьогодні в Україні сформувалася реальність, яка не задовольняє нікого. Ані бідних, які ледь животіють, ані багатих, котрі почуваються у бідній країні не дуже комфортно і надійно, виступають інвесторами розвинених європейських країн, приховують свої капітали і весь час борються за вплив на владу, бо його втрата майже неминуче спричиняє втрату капіталів. Ані людей середнього достатку, бо їхній стан не є стабільним, і вони не мають ефективних механізмів забезпечення реалізації своїх інтересів. Однак ні в кого немає достатніх сил для змін.

Чому так сталося? Чому ейфорія свободи початку 1990-х років трансформувалась у побудову не демократичного, а кланово-олігархічного суспільства, структури якого підпорядкували собі державу, виробництво і розподіл національного багатства, ідеологію і культуру? Чому результатами економічного зростання скористалася відносно нечисленна група, а не все суспільство? Чому серед населення домінують апатія і розпач? Чому так поширені утриманські настрої? І врешті-решт, чи потребує принципових змін сама ідеологія розвитку українського суспільства?

Шанси 90-х років для України швидко наблизитися до розвинених країн були втрачені, а ризики нівелювання своїх переваг значною мірою реалізовані. До того ж ані десять років економічного спаду, ані наступні десять років економічного зростання не були належним чином використані для реструктуризації та модернізації економіки та переведення її на інвестиційно-інноваційний шлях розвитку. Окремі спроби ставити і вирішувати такі завдання наштовхувалися на приватні інтереси і тонули в загальному суперечливому русі.

До того ж Україна пішла всупереч логіці цивілізаційного процесу. Економічне підгрунтя для відособлення і формування класично національних держав давно зникло.

Інтеграція економіки країни в світову систему зумовлювала дедалі більшу її залежність від глобальних тенденцій, зокрема від розгортання світової фінансово-економічної кризи, яка вплинула передусім на платіжний баланс і стабільність національної валюти. Різке зменшення експорту, перш за все металургійної і хімічної промисловості, істотно погіршило стан поточного рахунку, а необхідність значних виплат за борговими зобов’язаннями банків та інших секторів економіки — стан фінансового рахунку платіжного балансу. Зниження реальних доходів і значна заборгованість фізичних та юридичних осіб за кредитами в іноземній валюті, пов’язані з падінням виробництва і девальвацією національної валюти, спричинили проблеми у сфері кредитування та у банківській системі. Це стало айсбергом кризи — цих — 15% ВВП, про які нині дуже багато говорить правляча верхівка і до яких значною мірою причетна й вона, бо контролює майже 90% експорту металургії та хімічної продукції, а отже, сприяла формуванню сировинної експортноорієнтованої моделі.

Суб’єкти господарювання і населення зуміли значною мірою адаптуватися до умов кризи, і це дещо знизило гостроту її проявів. З’явилися ознаки початку виходу із кризи. Але відновлення може бути здійснене на різних засадах і, відповідно, різними методами. В Україні, на жаль, існують великі ризики продовження логіки попереднього розвитку з накопиченням внутрішніх диспропорцій і суперечностей. Тоді через певний час знову виникне криза, але масштабніша. Інший сценарій потребує виваженої, скоор динованої соціально-економічної політики, спрямованої на поступові зміни в економічній і соціальній структурах та у відтворювальних пропорціях. Здійснити це можна через системну трансформацію суспільства. Для забезпечення такого шляху розвитку необхідним є національний консенсус щодо розв’язання основоположних проблем.

Криза стала каталізатором, що яскраво висвітлив усі суперечності сировинноорієнтованої та експортнозалежної української економіки, що формувалася не один десяток років не без допомоги сьогоднішніх «реформаторів». За період відновлювального зростання 2000—2008 років майже нічого не робилося для будівництва ані сучасних транспортних коридорів, ані для відновлення енергетичної, муніципальної інфраструктури, ані для посилення інноваційної складової розвитку. Іноземні фінансові ресурси залучалися здебільшого не на розвиток вітчизняного виробництва, а на зростання споживання імпортних товарів, що ще більше посилювало структурні дис пропорції. В цих умовах нова криза була неминучою.

Випробування, які постали перед українською економікою, дали поштовх для подолання деяких раніше створених диспропорцій в економічній системі. Передусім слід вказати на зменшення дисбалансу в експортно-імпортних операціях: від’ємне сальдо товарів і послуг становило 2,7 млрд. дол. США проти 14,4 млрд. дол. США у 2008 році, що відбулося через значну девальвацію національної валюти у 2008 році (майже на 53%) і, відповідно, більш прискорене падіння імпорту проти експорту.

У 2010 році уряд майже не зай мався зовнішньою торгівлею. Все було пущено на самоплив. Дефіцит поточного рахунку платіжного балансу України зріс до 2,6 млрд. дол., або 1,9% від ВВП, порівняно з 1,7 млрд. дол. у 2009-му. Додатне сальдо зведеного платіжного балансу в 2010 році становило 5,1 млрд. дол., що в основному було викликано припливом валюти в країну за кредитами МВФ та іншими кредитами. Найбільший внесок у зростання експорту було забезпечено продукцією чорної металургії, поставки якої зросли на 42,7%, переважно за рахунок цінового фактора.

Можна назвати позитивом поступове усунення певних диспропорцій у банківській системі. Водночас більша частина з накопичених у попередні роки проблем залишилася невирішеною, і їх розв’язання є завданням на середньострокову перспективу.

Однак криза створила нові ризики і проблеми для подальшого розвитку української економіки.

Перша проблема — різке скорочення національних заощаджень та падіння інвестицій в основний капітал, яке за підсумками 2010 року досягло близько 45%. Таке вражаюче скорочення інвестування економіки є поганим підгрунтям для майбутнього зростання та розвитку загалом.

Крім системних проблем (високе податкове навантаження, несприятливий інвестиційний клімат, високі відсоткові ставки за кредитами), на заваді відновленню інвестиційної активності став дефіцит власних фінансових ресурсів у виробників, які закінчили 2010 рік з доволі низькими позитивними фінансовими результатами, що майже вдесятеро менші, ніж у докризовому 2008-му.

Друга — це якість ресурсної бази банків і кредитних портфелів. Криза насамперед вдарила по фінансовому сектору економіки. Зростає частка проблемних кредитів у сукупному обсязі кредитів і залишається низькою довіра до банківської системи, що спричиняє зниження обсягів депозитів в умовах накопичення готівки поза банківською системою.

Третя проблема — високий рівень боргових зобов’язань. Через світову кризу та 15-відсоткове падіння національної економіки держава мусила вдатися до значних запозичень, тож на кінець 2009 року сукупний державний і гарантований борг України зріс до 34,8% ВВП (порівняно з 20% на кінець 2008 року і 12,3% — на кінець 2007-го. — Ред.).

Однак і після відновлення економічного зростання накопичення боргів триває. За даними Мінфіну, в 2010 році загальний держборг виріс на 36,4% (до 54,3 млрд. дол.), а в січні—квітні ц.р. (тобто до останнього зовнішнього запозичення на 1,2 млрд. дол. — Ред.) — іще на 7,1% (до 58,2 млрд. дол.). За підсумками поточного року, сукупний державний і гарантований борг України може зрости до 44,2% ВВП. Таким чином, можна констатувати факт посткризового розкручування боргової спіралі.

Четверта проблема — значний дефіцит у сфері державних фінансів. Відновлювальне зростання на рівні 4,1% у 2010 році не розв’язало проблеми наповнення бюджету та Пенсійного фонду. Як і раніше, постає питання про скорочення бюджетних видатків і численних пільг, а також про збалансування фінансового плану НАК «Нафтогаз України». Неви рішеність цих завдань спричинить загострення проблеми фінан сування дефіциту державних фінансів.

До основних економічних і структурних диспропорцій, які накопичувалися в українській економіці ще до початку світової фінансової кризи і лише загострилися у 2009—2010 роках, належать такі:

— низькотехнологічна та високозалежна від зовнішніх сировинних ринків модель розвитку економіки. Результати роботи, які продемонстрував промисловий комплекс у 2009 році, — падіння на 21,9% — довели не тільки її неефективність, а й вразливість. Адже в умовах скорочення імпорту підприємства виявилися неспроможними до розширення своєї присутності на вітчизняному ринку навіть у споживчих сегментах;

— високий рівень навантаження соціальних виплат на економіку країни, який «з’їдає» джерела її модернізації. Безперечно, рівень життя населення України не можна сьогодні порівняти із тим, який існує у розвинених країнах. Проте продовження тенденції збільшення питомої ваги оплати праці при скороченні частки валового прибутку не тільки спотворює основні макроекономічні пропорції, а й розбалансовує систему державних фінансів та економіку загалом. Так, за підсумками 2009—2010 років структурна позиція оплати праці у ВВП істотно перевищила середньоєвропейський рівень. Враховуючи, що структура національного виробництва не відповідає потребам внутрішньої економіки і здебільшого орієнтована на зовнішній сировинний сегмент, такий первинний розподіл доходів і надалі стимулюватиме імпорт, а не вітчизняне виробництво. Тобто необхідно гармонізувати як первинний, так і кінцевий розподіл ВВП для забезпечення модернізації економіки. Лише на цій основі можна підвищувати рівень життя населення;

— критичний стан основних виробничих засобів. Попри те, що приріст інвестицій в основний капітал у період з 2000-го по 2007 рік становив у середньому 19% за рік, їх обсяги так і не зрівнялися із рівнем 1990 року, тобто були недостатніми для модернізації національної економіки та підвищення її конкуренто спроможності.

Це призвело до того, що зношеність основних фондів збільшилася з 43,7% у 2000 році до 61,2% — у 2010-му. Енергоємність українських підприємств становить 0,41 тонни нафтового еквіваленту на тисячу доларів ВВП за ПКС у цінах 2000 року проти 0,2 в середньому у світі (за даними Key world energy statistics).

Таким чином, технічна відсталість і низька енерго ефективність вітчизняних підприємств в умовах гострого дефіциту інвестиційних джерел залишилися головними виробничими ризиками для посткризового зростання. Проблема не просто поглиблюється — вона заго стрюється. Старіння парку обладнання та устаткування несе в собі також високу техногенну загрозу для суспільства;

— критичний показник рівня олігархізації економіки (кон центрації основних структуроформуючих сфер під контролем кількох ФПГ), який, за нашими оцінками, перевищує 70%. Такого немає в жодній цивілізованій країні світу. За роки незалежності з України в чотири-п’ять разів більше вивезено коштів, ніж вкладено в неї різними шляхами.

Як свідчать дослідження вчених НАН України, за останні 15 років відбулася стрімка стратифікація в минулому однорідного суспільства. Хибний шлях приватизації спричинив формування власника, націленого на примноження багатства не внаслідок відтворювального виробничого процесу, а в результаті нових перерозподільчих актів, в тому числі із джерел державного бюджету. Нечисленна група привласнила значну частину суспільного багатства, а більшість змушена працювати за мізерну заробітну плату, яка не тільки не дає змоги придбати житло, автомобіль тощо, а й не забезпечує нормального відтворення робочої сили, а відтак, не зацікавлює в результатах праці. Отже, поряд із неефективним власником став не ефективний працівник.

Заробітна плата не стала мірою оцінювання праці, а її про дуктивність далека від існуючих потреб. Сформувалися стереотипи поведінки власника і робітника, дуже далекі від потреб налаштування ефективного виробництва. Це є однією із найбільш фундаментальних проблем організації економіки, що вкрай важко піддається розв’язанню.

Отже, виходячи з рецесії, необхідно обрати більш ефективний шлях розвитку, що визначить долю економіки України, шлях до розвинутого внутрішнього ринку, високотехнологічного експорту та сприятливого середовища для залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій.

Перша можливість — це відновлення старої структури виробництва, до якої ми звикли, з певними елементами модернізації за рахунок просування до нас середньотехнологічних виробництв разом із прямими іно земними інвестиціями від розвинених країн, які, до речі, зараз активно закривають навіть машинобудівні підприємства і дедалі більше орієнтуються на економіку знань. Цей шлях не потребує особливих зусиль. Достатньо лише створити більш сприятливі умови для інвесторів, і процес піде.

Однак якщо йти цим шляхом, ми не зможемо вийти на темпи економічного зростання вище 4,5% у середньорічному вимірі у довгостроковій перспективі.

Другий шлях більш складний і потребує певних зусиль. Він передбачає активну політику зі створення економіки знань у нас і на її базі — підвищення рівня високотехнологічних виробництв, інформаційних технологій. Хтось може сказати, що це ілюзорне уявлення щодо можливості швидкого забезпечення постіндустріальної трансформації української економіки вже на нинішньому етапі розвитку. Так, це стратегічні плани, під які вже зараз необхідно закласти підгрунтя. Це передбачено зробити на першому етапі реалізації стратегії модернізації економіки на період до 2020 року.

Розробляючи у 2009 році Стратегію модернізації націо нальної економіки, ми виходили з того, що необхідна нова хвиля реформ, яка вирішить глибинні інституційні проблеми розвитку України. Адже найкритичнішими відставаннями за складовими конкуренто спроможності України є саме інституційні підвалини розвитку, що багато років гальмують перехід економіки до інвестиційно-інноваційної моделі.

На нашу думку, саме хороші та ефективні інститути, включаючи уряд, є запорукою демократизації суспільства та посилення інноваційної складової розвитку в усіх сферах суспільного та економічного життя. І першою складовою переходу на належне управління державою має стати адміністративна реформа, здійснення якої буде виконанням суспільного замовлення на ефек тивні, відповідальні та відкриті інститути виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Тут повинна впроваджуватись ідеологія «служіння суспільству» як принципу функціонування публічної адміністрації. Адмі ністративна реформа має відображати бачення сутності майбутнього образу країни та влади, а не просте скорочення кількості суб’єктів управління. Наслідки теперішньої адміністративної реформи дадуться взнаки вже дуже скоро.

Іншою складовою, яка має забезпечити ефективність і відповідальність влади, є реформування судової системи, що завершить створення повноцінної системи адміністративного судочинства. Це досить важкий процес, який потребує передусім значної суспільної довіри до владних інститутів. Не може бути суспільної довіри до людей, які самі десятиліттями порушували закони, відчужували об’єкти державної власності, привласнювали земельні ділянки тощо.

Здійснення адміністративної та судової реформ має супроводжу ватися викоріненням корупції в усіх сферах суспільного життя. Цей процес має бути комплексним і охоплювати не лише прояви, а й причини виникнення корупційних діянь. Особливу увагу слід приділити сферам, що стосуються інтересів громадян і використання державних коштів.

Лише ефективна влада зможе переорієнтувати економіку та перевести її з сировинної до високотехнологічної інноваційної моделі розвитку. Для реалізації такого переходу необхідно розробити більш детальну та розгалужену за виконавцями «дорожню карту» модернізації економіки та забезпечити «рух» відповідно до неї. Це потребує визначення низки середньо- та довгострокових загальнонаціональних пріоритетів.

Перш за все в середньостроковій перспективі необхідно зняти існуючі інфраструктурні бар’єри і, враховуючи географічне положення України, якнайшвидше створити сучасні транспортні коридори, які дадуть змогу не тільки наростити доходи від транзиту, а й залучити в економіку стратегічних інвесторів. Будівництво нових і модернізація вже діючих доріг, вокзалів, портів, аеропортів, електростанцій і систем комунікацій є одним із ключових стратегічних напрямів підвищення конкурентоспроможності України.

І в цьому сенсі не можна оминути таку важливу для України тему, як підготовка до Євро-2012. Майже 60% усіх залучених до 2012 року коштів будуть спрямовані за трьома основними напрямками підготовки інфраструктури: транспорт, аеропорти та спортивні об’єкти.

У промисловому виробництві необхідно ліквідувати інно ваційне відставання та консервацію застарілої структури. Для цього мають бути створенні найбільш сприятливі умови для інвесторів-інноваторів, чия діяльність спрямована на розвиток високотехнологічних виробництв.

Необхідно розширити систему стимулів до створення націо нальних і регіональних інно ваційних та еко-інноваційних кластерів як полюсів розвитку та дієвих одиниць національної інноваційної системи. На законодавчому рівні потребують урегулювання питання захисту інте лектуальної власності з метою її комерціалізації, що створить умови для розвитку ринку інте лектуальної власності, фінансової підтримки патентної і вина хідницької діяльності. Це стосується не тільки промислової, а й усіх видів діяльності.

Не можна також відкладати вирішення проблем енерго ефективності та енергозбереження. Так, для розробки і впровадження у виробництво енерго­ефективних технологій та обладнання необхідно створити ефективно діючу систему державного управління сферою енергозбереження, із законодавчим закріп ленням функціональних обов’язків, способів підпо рядкування та ініціативних можливостей усіх її ієрархічних рівнів.

У найближчі три роки необхідно закласти підвалини під перехід до високоефективного аграрного та аграрно-переробного виробництва.

Низка заходів має передбачати розробку нових засад системи управління агроіндустріальним комплексом України з метою започаткувати формування більш ефективної моделі управління аграрним сектором; реалізацію Державної цільової програми створення оптових ринків сільсько господарської продукції, сприяння створенню і функ ціонуванню сільсько господарських обслуговуючих кооперативів та агропереробних кластерів.

Майбутнє аграрного виробництва залежить від підвищення ефективності управління земельними ресурсами, що потребує встановлення нових законодавчих засад функціонування ринку землі, а також здійснення охорони земель, збереження і відтворення родючості грунтів.

І, нарешті, пріори тетним є створення сучасної інноваційної системи. Тільки на її основі ми зможемо підвищити конкуренто спроможність реального сектора економіки. Сьогодні змагання за лідерство на світових ринках пов’язане з інноваціями. Україна в цьому плані застрягла між «старим» світом, де залишається слабким впровадження у виробництво науково-прикладних розробок, і новим, де цей процес іде швидко, за рахунок активної участі бізнесу.

Перед Україною постав історичний виклик — нарешті поєднати ринок з інноваціями, побудувати інноваційну економіку на фундаментальних ринкових цінностях і заохотити бізнес до співучасті в її фінансуванні.

Перший етап реалізації «дорожньої карти» реформ має розглядатись як середньострокова стратегія з чітко визначеними завданнями, виконавцями і реальними ресурсами, а також цільовими індикаторами, задля моніторингу та оцінки прогресу. Така «дорожня карта» має охоплювати і рамкові умови її реалізації шляхом здійснення більш ефективної податкової, фіскальної і монетарної політики із забезпечення макроекономічної стабільності економічного розвитку.

Для підтримки стабільності розвитку слід запровадити середньострокове фінансове планування, основною метою якого є фінансове забезпечення реалізації середньострокових реформ і визначених пріоритетів, а інстру­ментом — середньострокові стратегічні плани та серед ньострокові бюджети. При цьому перший рік планується детально, а наступні три роки — узагальнено за основними показниками з відповідним періодичним подовженням планового періоду для того, щоб постійно мати середньострокове бачення розвитку країни та доступних ресурсів для такого розвитку. Відповідні пропозиції вже були подані нами до Верховної Ради.

Водночас, виходячи з реального стану державних фінансів, необхідно ставити реальні цілі та насамперед здійснити реформи, що не потребують значних фінансових ресурсів, але дають наскрізний ефект, створюючи передумови для проведення більш «витратних» для бюджету реформ. Принципово важливо мати необхідну підтримку суспільства для здійснення непопулярних реформ у майбутньому.

Серед ризиків посткризового розвитку, що потребують реалі зації термінових непопулярних заходів, слід відзначити ризик розбалансування державних фінансів. Необхідно докорінно скоротити неефективні бюджетні видатки, пов’язані з компенсацією виробникам різниці у вартості газу для населення. Це потребує поступового підвищення тарифів на газ для населення до економічно обгрунтованих рівнів і передбачення обов’язкової компенсації частини витрат найбідніших споживачів. Загалом ми маємо перейти до більш ефективної соціальної допомоги шляхом посилення її адресності та розвитку соціальної сфери на ринкових принципах. Допомогу мають отримувати саме ті, хто найбільше її потребує.

Оздоровлення державних фінансів залежить і від результа тивності реформ в освіті та охороні здоров’я. Розвиток національної системи освіти стає ключовим елементом глобальної конкуренції й однією з найважливіших життєвих цінностей. І в Україні є потенціал, щоб зробити нашу освіту — від школи до університету — однією з найконкурентніших у світі. Сфера освіти має увібрати в себе найсучасніші знання і технології, стати базою для розширення наукової діяльності, партнером інноваційних кластерів.

У найближчі три роки необхідно вирішити проблему розриву між попитом і пропозицією у фаховій структурі робочої сили, особливо це стосується робітничих професій. У стратегічний план закладено відновлення якісної професійно-технічної освіти із забезпеченням працевлаштування за робітничими професіями випускників професійно-технічних навчальних закладів. Україна повинна стати на порядок кращою щодо якості підготовки фахівців та умов кар’єрного зростання, а також підвищення соціального і матеріального статусу людини впродовж життя. Йдеться про якість освіти і професійної перепідготовки в умовах розширення «інтелектуальної еконо міки».

Охорона здоров’я потребує також серйозних системних змін як у фінансуванні, так і в організації медичної допомоги. Йдеться про впровадження страхової медицини, переходу до високих стандартів медичних послуг і підвищення рівня їх доступності.

Через сім-вісім років населення повинно мати рівний доступ до стандартних медичних послуг незалежно від місця проживання. Це забезпечить не тільки розв’язання назрілих соціальних проблем, а й створення нових робочих місць.

Кілька слів про забезпечення повноправної участі України у глобальній економіці. Якщо у середньостроковій перспективі нам важливо сповна використати переваги вступу України до СОТ і створити зону вільної торгівлі з ЄС, то у стратегічній — перетворити Україну на «регіональний локомотив» економічного розвитку і зробити її успішним гравцем світової економіки. Доцільно визначити провідну роль і значення країн Вишеградської групи.

І, нарешті, останнє питання, на яке слід дати відповідь, — це фінансування розвитку та реалізації «дорожньої карти» реформ. Як уже зазначалося, на початок 2011 року Україна вийшла із дуже складним фінансовим становищем як у державних фінансах, так і в корпоративних. При цьому не слід очікувати швидких змін в обсягах національних заощаджень. Дефіцитність ресурсів розвитку потребує істотного поліпшення якості бюджетного планування і підвищення ефективності використання бюджетних коштів. При цьому слід відновити золоте правило: обсяг дефіциту бюджету не може перевищувати обсяг видатків на розвиток.

З урахуванням важливості посилення інвестиційної складової розвитку вважаю за доцільне розробити окрему середньострокову інвестиційну програму із переліком усіх інвестиційних проектів, які будуть здійснюватися за рахунок (за участі) бюджетних коштів, а також запозичень під державні гарантії, коштів стратегічних державних підприємств і цільового кредитування проектів, пов’язаних з національними пріоритетами. Це дасть змогу побачити проблему в комплексі, здійснювати моніторинг та оцінювати виконання програми. Проекти мають відбиратися у прозорий спосіб на основі оцінки інвестиційної пропозиції та експертизи проекту, яка визначить його фінансову та соціальну окупність.

Загалом, з урахуванням уроків фінансової кризи, слід посилити роль уряду у формуванні інвестиційної політики, включаючи механізми впливу на інтеграцію фінансового та реального секторів економіки. Адже переважна маса стимулів ство рюється засобами монетарної, фіскальної, регуляторної полі тики, гарантіями уряду, а також іншими інструментами впливу, що перебувають в арсеналі держави. Нарешті потрібно визначити центральний орган виконавчої влади, який відповідав би за розробку і реалізацію інвестиційної політики та розвиток фінансових ринків. Адже більш організовані фінансові системи, з дієвим пакетом інвестиційних стимулів можуть посилити їх стійкість до провалів на глобальних фінансових ринках.

Можна дискутувати щодо послідовності та інтенсивності нової хвилі реформ. Але принципово важливо, щоб ця хвиля набула сили саморозгортання на тлі суспільної підтримки, щоб вона стала не стільки об’єктом фінансування, скільки джерелом розвитку.

 Znuasmall
 
 
 
Dear visitor, you went to the site as an unregistered user. We encourage you to register or enter the site under your name.
 
   
 
 
   
   
   
 
 (голосів: 0)
| Переглядів: 1937
 [Друк]
 
     
TOП НОВИН

РЕКЛАМА