Третє березня – день народження “Нової української хвилі”

Дорогі наші читачі, дорогі земляки! 3 березня у приміщенні Генерального консульства України в Нью-Йорку відбулася презентація громадської організації “ Нова українська хвиля” та її інтернет-видання.

[Відео дивіться ТУТ]

Міжнародна науково–практична конференція «Українська діаспора – джерело утвердження позитивного образу України у світі» відбулася у Стемфорді 20–21 вересня 2008 року

 
  Головна  
 

КАЛЕНДАР
«    Листопад 2010    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 

ОПИТУВАННЯ

АРХІВ
Березень 2017 (1)
Січень 2017 (1)
Грудень 2016 (5)
Жовтень 2015 (2)
Березень 2015 (1)
Жовтень 2014 (3)
   
 
  У громаді : “ Я почуваюся вдома там, де є добрі люди"  
 
   
 
 
   
 
http://risu.org.ua/php_uploads/images/articles/ArticleImages_35175_Borys_Gydzyak_.jpg“ Я почуваюся вдома там, де є добрі люди" – каже Др. о. Борис Гудзяк

У листопаді, а саме на День Подяки, Др. отцю Борису Гудзяку, науковцю, ректору УКУ, відомому релігійному політику виповнюється 50 років.
Українська громада Нью–Йорку та інших міст  США щиро вітала  о. Бориса з ювілеєм, висловлюючи підтримку тої великої справи, якій він віддано служить.

Отче Борисе, вітаю Вас із 50–літнім ювілеєм! З успіхами, які Ви досягнули як особистість, посвятивши себе відродженню та утвердженню Українського Католицького Університету, релігійної та богословської науки в Україні!  Що Ви відчуваєте у ці дні, приймаючи вітання, високу оцінку Вашої праці, признання Ваших заслуг?
У ці дні, у цій зміні обстановки, в оцих ритмах я дуже зворушений. Я не очiкував стільки теплих слів, благословень і цієї  підтримки, яку відчуваю особисто і щодо нашого університету.
Ми були зворушені також  мораллю, тактично–стратегічною підтримкою, коли університет опинився під хмарою певного політичного тиску. І я дуже вдячний за цю  солідарність, яка була головним чинником, що розвіяла ці хмари. У ці дні, оскільки я рік був без відпустки, я особливо відчув скільки сил дає така підтримка. Вона також кличе до відповідальності. Кому багато дається, до того й високі вимоги, і то трохи небезпечно.

Ваші відкриті листи у засобах масової інформації, що викривають дії Служби Безпеки України були, по суті, закликом до боротьби проти повернення тоталітарної системи. Вас широко підтримала світова громадськість, але в Україні багато ректорів вищих учбових закладів не мали такої відваги.  Як Ви оцінюєте цей тест на громадянську зрілість?
Час покаже. Я ж є  в особливому становищі, найперше через те, що наш університет не є у фінансовому плані залежний від держави. Щодо підтримки ректорів, то багато з них висловили її мені особисто, як і  викладачі вищої освіти.  Ми, християни, завжди є покликані до свідчення. Ми не можемо гарантувати якихось результатів, ми не знаємо, які будуть остаточні плоди, але, як американці кажуть, важливо  робити “right things” – правильні кроки.
Богу дякувати, що у цей час, у цей момент я зміг не лише відмовитися від підпису, але й спокійно написати текст.
Я був тоді у великій напрузі, бо до нас якраз  приїжджали ректори із багатьох університетів Європи. І  все ж цей текст був написаний ліпше, ніж я можу написати, тобто тут явно Божа допомога.

Правильно діяти у такій ситуації – це вияв мужності вільної людини.
Що робить людину такою?

Це і молитви наших матерів і наших попередників – ісповідників віри. А якщо подумати скільки жертв наших мучеників, скільки випробувань пройшов наш Патріарх Йосип Сліпий чи Митрополит Андрей Шептицький – ми чуємо їх поруч. З тих беатифікованих мучеників вісім є студенти чи викладачі Львівської Духовної семінарії і Богословської Академії. Думаю, що їхній патронат, їхнє свідчення є дуже близько.

Вони віддали багато сил на вівтар свободи, що стала згодом найбільшим досягненням Незалежної України. І що ж, знову дорога у нікуди?
У моєму житті, в світосприйнятті оптимізм дозріває і перетворюється в надію. Оптимізм –це наставлення, що все буде добре. А віра – це:  я буду жити і йти вперед, які би не були обставини.
Годі пророкувати – клімат політичний в Україні більш мінливий, ніж погода  в New England.
Я думаю, що нема обставин, у яких не можна духовно  жити, які би перешкоджали іти вперед. Нам даний час, нам даний певний простір і в тих вимірах нам треба цупко триматися своєї гідності, плекати паростки свободи і жертовно простягати руку один одному. Ніякі обставини, ніякий режим не може  заборонити нам це робити.  Це робив Клементій Шептицький у Володимирській тюрмі. Він зберігав свою гідність, він знаходився, властиво, у дуже обмежених обставинах і  до цих меж, або навіть переступаючи ці межі, домінував своєю свободою, Богом даною гідністю. Якщо ми будемо мати такий мир , який походить від цих незаперечних Божественних начал, все інше  буде похідне.

Діаспора дала Україні таких сильних особистостей, як Блаженніший Патріарх Любомир, як Ви, о. Борисе, та багато інших подвижників української справи у світі. Яке її завдання  на теперішньому історичному відрізку?
Кожна діаспора є своєрідна обумовлена даними історичними, економічними,  політичними, світоглядними чинниками, які з одного боку її провокували до еміграції, з другого – оточували її в місці поселення. Зараз ми живемо у безприцидентний час, де багато чого традиційного відпадає. Хто є чоловік, хто є жінка, що є подружжя, відношення до авторитету, до старших – все це  під знаком питання і  у динамічному такому стані переосмислення, тому  я думаю, що годі бачити в майбутньому повторення тих самих парадигм, які ми бачили, скажімо, у попередніх хвилях українських поселень поза межами України.
Діаспора четвертої хвилі – вона є ще доволі свіжим демографічним і соціальним феноменом. Я зауважив, що  у Сиракюзах, наприклад, протягом 90–х, на початку  цього 10–ти ліття
четверта хвиля була не надто вагомим чинником у житті парохії св. Івана Хрестителя.  Буквально, за останніх 5–6  років видно, що четверта хвиля перебирає відповідальність за цю парохію у різний спосіб,  і було би дуже  добре, щоби Україна і Церква, держава  і різні громадські структури в Україні могли підтримувати діаспору. Ця свідомість щойно родиться.
Цього року Синод єпископів нашої Церкви присвятив багато уваги цьому питанню, і я думаю, що серед богословів, спеціалістів у соціальних науках, чимраз більше  появляється таких проникливих аналітичних представлень феномену українства, яке сьогодні не є географічно обмежене.
Наші політичні, організаційні структури трохи не встигають за цією динамікою. Але я думаю, що ми будемо бачити дуже цікаві явища уже у найближчих роках.

Чи почували Ви себе коли небудь емігрантом в  країнах свого проживання?
Знаєте, я вже такий постійний мігрант. Я вже маю акцент в кожній мові. Є своєрідний акцент в українській, є своєрідний акцент в англійській. Іншими мовами, то я слабше говорив завжди. У якісь мірі, може я якийсь постмодерний у цьому.  Я полічив, що цього року проведу чотири робочі тижні в летовищах і п’ять або шість у повітрі,  у літаках, це вже не кажучи про побут на різних континентах. Я чуюся вдома там, де є добрі люди. Воно менш географічно пов'язано, радше обумовлено якістю стосунків. І тому в цих днях у Нью Йорку і в околиці, хоча я ніколи не жив саме у Нью Йорку,  я чуюся дуже добре і дуже вдома.

Ви маєте ворогів?
Хто є ворог, хто був ворог буде видно з часом, з історії. Є чимало людей, які скептично дивляться на проект університету, є чимало несприйняття певних стандартів, які університет пропонує, є острах, можливо перед роллю мирян, і мирянок, яку університет пропонує. Ми стараємося бути фінансово прозорими. Я публічно і перед пресою в Україні говорю про наші бюджети. І  у різний спосіб університет не завжди  вписується  у певні сприйняття. Можливо, ми іноді помиляємося, і робимо щось не так, і критика є не тільки заслужена, але й потрібна і цілюща.
Я вважаю, що все ж таки університет потішається великою підтримкою, яка є часом авансом, за що я  дуже вдячний.

Яким бачите найближче майбутнє України?

Думаю, що попередні вибори і попередні очікування, які були в усіх нас говорять про те, що ми повинні керуватися ділами і осягненнями влади, а не передовсім гаслами і обіцянками. Хочеться вірити, що нововибрані посадовці перегорнуть сторінку і ще один крок вперед буде зроблено, який поведе Україну до утвердження свого суверенітету, своєї самобутності, своєї економіки і духовності.

Навіть при сьогоднішньому розкладі сил?
Наше завдання є контролювати владу. Я думаю, що ми залегко віддаємо над собою владу іншим. Демократія властиво – це є активна відповідальність кожного громадянина. І тому моя надія є пов’язана з ростом такої динаміки і такої загальної відповідальності. Надія є у людях, не   у партіях. Упадок буде через настановлення людей, а не через скажімо одного чи іншого провідника.

Ви вважаєте, що громадянське суспільство в Україні  дозріло, щоб взяти на себе таку відповідальність?

Є певні позитиви у зростанні громадянського суспільства. У кожному разі відкритість, якої Україна  ніколи не знала, і тому я думаю ми не повинні ні психологічно, ні політично, ні економічно дозволяти, щоби хто небудь міг заганяти нас в кут.
Моя надія є покладена на Божу благодать, яка постійно спливала і спливає і не тільки на наш народ, а не все людство, а також на те, що українці будуть чим раз більше брати відповідальність за свою власну долю.

Тож, розчарування і байдужість, які опанували суспільством, хвороба виліковна?
Шокові явища мають парадоксальний позитив, що вони будуть розбуджувати нас  до дії і до творчості.

“ Я почуваюся вдома там, де є добрі люди"

Розмову вела Мирослава Роздольська

 
 
 
Dear visitor, you went to the site as an unregistered user. We encourage you to register or enter the site under your name.
 
   
 
 
   
   
   
 
 (голосів: 1)
| Переглядів: 2183
 [Друк]
 
     
TOП НОВИН

РЕКЛАМА


 
   
Warning: Unknown: open(/home/content/83/10146283/tmp/sess_iu3asdjlmmcec5c7lamp7puki3, O_RDWR) failed: No such file or directory (2) in Unknown on line 0 Warning: Unknown: Failed to write session data (files). Please verify that the current setting of session.save_path is correct () in Unknown on line 0