Третє березня – день народження “Нової української хвилі”

Дорогі наші читачі, дорогі земляки! 3 березня у приміщенні Генерального консульства України в Нью-Йорку відбулася презентація громадської організації “ Нова українська хвиля” та її інтернет-видання.

[Відео дивіться ТУТ]

Міжнародна науково–практична конференція «Українська діаспора – джерело утвердження позитивного образу України у світі» відбулася у Стемфорді 20–21 вересня 2008 року

 
  Головна  
 

КАЛЕНДАР
«    Листопад 2009    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 

ОПИТУВАННЯ

АРХІВ
Березень 2019 (1)
Березень 2017 (1)
Січень 2017 (1)
Грудень 2016 (5)
Жовтень 2015 (2)
Березень 2015 (1)
   
 
  Меридіани : Якщо твої знання і хист нікому в Україні не потрібні…  
 
   
 
 
   
 

Якщо твої знання і хист нікому в Україні не потрібні...Розмова з львів’янкою, яка знайшла науковий «притулок» у сусідній Польщі


Щороку тисячі українців виїжджають за кордон. Окрема група мігрантів — науковці, серед яких більшість — молодь, яка не може реалізувати себе на батьківщині. Про своє життя у Польщі кореспонденту «ВЗ» розповідає львів’янка Алла Богдан (на фото), яка навчається у докторантурі Католицького університету в Любліні.

— Чому своє наукове дослідження реалізовуєте у Польщі? Хіба в Україні не було такої можливості?

— Моя тема стосується польсько-українського транскордонного співробітництва. Займаюся цим четвертий рік, доводиться багато їздити, аналізувати інформацію. Відповідно, на все потрібні великі кошти, це поїздки на конференції і семінари, постійні перетини кордону з Польщею, купівля наукової літератури. Я п’ять років працювала у Львові, але економічний факультет ЛНУ імені І. Франка, крім зарплати лаборанта, не забезпечував мене нічим. Доводилося шукати стипендії, ґранти. Коли дійшло до аспірантури — місця для мене не було. Ніхто з професорів не зголосився стати науковим керівником молодого аспіранта. Очевидно, економіка та інновації, які досліджую, не є пріоритетними для Львівського університету, зате такі дослідження всіляко підтримуються у Польщі. Тому й опинилася у докторантурі Католицького університету Івана Павла ІІ в Любліні.

— Яке ставлення польських науковців до українських дослідників, зокрема до вас, чи відрізняються польські професори від українських?

— Мій перший науковий керівник у Польщі — професор К. Клосінський — радо погодився прийняти мене слухачкою на свій семінар з міжнародних економічних відносин. А коли минулого року мене офіційно взяли стажуватися до нього, — дозволив брати ключі від кафедри і користуватися комп’ютером, бібліотекою. Була вражена, бо не знала жодного подібного випадку в Україні. На наукових семінарах я нарівні з поляками виступаю, ставлю питання і не відчуваю гіршого ставлення до себе через своє громадянство. Зі своїми науковими консультантами можу контактувати електронною поштою і мобільним телефоном.

Професорсько-викладацький склад двох держав має, по суті, однаковий багаж знань. Однак у питаннях ставлення до студентів, молодих науковців, а також щодо рівня корумпованості, то, звичайно, є відмінності! Тут поняття хабарництва практично не існує, за це професор позбувається праці і авторитету. Докторанти краще оберуть платну форму навчання, ніж ризикнуть дати комусь хабара. Професори ставляться до молодших колег з повагою і трактують їх серйозно.

— Вас відзначили на конкурсі наукових робіт з польсько-української тематики…

— Третій рік існує конкурс імені Єжи Ґєдройца, де відзначають найкращі дипломні, магістерські і кандидатські роботи, присвячені історії та сучасності Польщі, польсько-українським взаєминам. Організатором конкурсу є Посольство Республіки Польща в Україні. Один із рецензентів мою дипломну роботу у Любліні порекомендував надіслати її до Києва. Навіть не сподівалася, що моя робота буде високо оцінена. До речі, рецензував мою роботу на конкурсі професор М. Свенціцький, колишній міністр уряду Польщі, і мер Варшави. Тепер маю наснагу до подальшої роботи, адже витрачено багато сил, терпіння і нелегкої праці.

— Кажуть, для галичан польська мова майже рідна, і її не треба вчити. Чи були у вас мовні проблеми?

— Не погоджуюсь, що польська — легка мова. Тим, хто з дитинства дивився польське телебачення, слухав радіо, здається, що, приїхавши до Польщі, без проблем розмовлятимуть. Насправді відсутність досвіду і знань граматики викликають проблеми з порозумінням. Допомагає вчитися тоді, коли перебуваєш у середовищі, де розмовляють тільки польською. Я навчалася мови у спеціальній мовній школі у Жешувському університеті, а до того була на місячному стажуванні у Вроцлаві. Минулого року з другої спроби отримала стипендію ім. Л. Кіркланда. Але досі мені важко спілкуватися, використовуючи специфічну термінологію і фахові вирази. Хоча свою дипломну писала польською.

— Чому опинилися саме у Любліні?

— З 2007 року буваю у цьому місті. Спочатку отримала 4-тижневу стипендію Каси ім. Ю. Мяновського і стажувалася в університеті М. Кюрі-Склодовської. Своїм коштом щомісяця приїжджала на докторантський семінар кафедри Міжнародних економічних відносин Католицького університету. Два семестри стажувалася у цьому ж університеті, отримуючи найпрестижнішу стипендію для іноземців у Польщі — Лейна Кіркланда. Це дало можливість «розкритись» у науковому плані, а також перебрати досвід роботи науковців європейського рівня. А тепер я вступила в докторантуру Люблінського університету.

— Чи багато українських студентів вчаться у цьому місті?

— У Любліні навчаються близько 800 студентів з України, ще якась частина перебуває на різних стипендійних програмах. Усі вони з різних регіонів, але більшість — з Західної України. Всіх, хто тут навчається, я б поділила на чотири категорії:

ь Молоді люди, студенти-»мігранти», що мають початкову мету залишитися у Польщі після навчання, бо умови проживання і умови праці більш прийнятні і кращі, ніж удома.

ь «Туристи». Їхня мета — різні стипендії. Наукова діяльність їм хоч не до душі, але намагаються щось робити, аби тільки отримувати стипендії і після закінчення однієї одразу отримати іншу.

ь Студенти-»науковці» — молоді люди, які справді хочуть навчатись, набиратись досвіду і реалізувати свої високі цілі.

ь «Інтелігенти» — рідкість. Представники цієї групи ведуть наукову діяльність і в Польщі, і в Україні, підтримуючи і розвиваючи міжнародні зв’язки, набираються досвіду та реалізовують його в Україні.

— Коли захистите докторську роботу, що робитимете далі? Залишитеся в Польщі чи повернетеся в Україну?

— Моя мета — захистити дисертацію і продовжувати йти науковим шляхом. Свій зв’язок з Україною підтримую, працюючи волонтером у громадському проекті інтернет-видання «Українська освіта», що орієнтований на студентів з різних регіонів України.

Хочу практично допомагати людям, особливо тим, які мають великий потенціал, але не можуть себе реалізувати через брак грошей чи байдужість української влади до проблем обдарованої молоді.

Хочу повернутися в Україну, але не маю поняття, як жити на копійчану зарплату, якої не вистачає на найпростіші потреби. Тому, наразі, перспектива повернення в Україну для мене далека.

Ярослав КІТ
Люблін, Польща

Джерело: wz.lviv.ua
 
 
 
Dear visitor, you went to the site as an unregistered user. We encourage you to register or enter the site under your name.
 
   
 
 
   
   
   
 
 (голосів: 1)
| Переглядів: 2274
 [Друк]
 
     
TOП НОВИН

РЕКЛАМА