Третє березня – день народження “Нової української хвилі”

Дорогі наші читачі, дорогі земляки! 3 березня у приміщенні Генерального консульства України в Нью-Йорку відбулася презентація громадської організації “ Нова українська хвиля” та її інтернет-видання.

[Відео дивіться ТУТ]

Міжнародна науково–практична конференція «Українська діаспора – джерело утвердження позитивного образу України у світі» відбулася у Стемфорді 20–21 вересня 2008 року

 
  Головна  
 

КАЛЕНДАР
«    Липень 2009    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

ОПИТУВАННЯ

АРХІВ
Березень 2019 (1)
Березень 2017 (1)
Січень 2017 (1)
Грудень 2016 (5)
Жовтень 2015 (2)
Березень 2015 (1)
   
 
  В Україні : Рецепт на мій стрес  
 
   
 
 
   
 

Останнім часом мої поїздки в Україну закінчуються перенервуванням, внаслідку стресу, якого я зазнаю від спілкування з різними верствами суспільства. Цей стрес відноситьсться до української мови та не обмежений спілкуванням з владою. Всюди де не обернуся, знаходжуся в російськомовному оточенні, навіть читаючи українську книжку видану в Україні. Мій стан загострений тому, що з кожним роком Україна, як незалежна держава старшає і тому ситуація виглядає більш безнадійною. Колись наївно вірив, що стан покращається.

 

Ще більше мене нервує, коли мої друзі, часто мудрагелі з західних областей, пояснують мені, що це усе тимчасове та намагаються поправляти мою українську мову за радянським правописом. З Галиччини до речі всі поети або філологи. Їм чомусь смішний мій акцент, але „все нормально” з явищем у їхній державі, що від Збруча на схід майже всі розмовляють між собою по російськи. Дійсно українську мову розговірну можна почути тільки у західних облястях і навіть це явище міняється, бо з кожним роком туди приїзджають „росіяни” чи інші „неукраїнці”. Тобто нормально, що росіяни чи неукраїнці, хоч громадяни України, у Західній Україні розмовляють по-російськи і нормально що у Східній Україні всі, тобто українці, росіяни, татари, поляки розмовляють по-російськи. В додатку на потягу між Києвом і Львовом я почав читати українську книжку написану чи відредаговану людьми яких вважаю не тільки українцями але навіть націоналістами, а цитати з російсько-мовних джерел залишаються у російській мові, немов російськомовні документи не потрібно перекладати на українську мову бо і так усі розуміють по-російськи.

 

Цим разом я перебував тільки в Києві і коротко у Львові та Тернополі. В Києві на вулиці за пять днів почув тільки раз українську мову, хоч може і нечемно слідкував і пілслуховував. В усіх моїх комерційних заходах треба було просити української мови. Тільки інколи був відгук на мої прохання. Правда тільки з тими, які відповіли по нашому я торгував. У моєму будинку, як в минулому зявлялися приватні написи про закриття дверей у російській і неграмотній англійській мовах. Я їх здирав та наліплював туди написи у виправленій англійській та українській мовах, але мої написи витримували коло одної години тільки. Правда, що після такої забави взагалі мої сусіди перестали вішати свої написи, мабуть чекаючи на мій відїзд.

 

Пішов я до моєї улюбленої книгарні „Сяйва” на Великій Васильківській чи Червоноармійській вулиці, до українсько-мовної кімнати чи комірки. У Києві була спека, охолодження працювало у просторі залі, де знаходяться російськомовні книжки, а в українській комірці, як не було так і немає охолодження. Помічниця в українській кімнаті говорила до мене по російськи, я попросив викликати директорку, котра почала з російської перейшла на українську мову, а я її запитав про одне видання та, між іншим, чому немає охолодження в українській комірці. Вона вияснила, що немає коштів. Я запропонував, що я уфондую для української комірки охолодження. Вона тоді вияснила, що немає як вставити. Я без інженерського досвіду почав вияснювати, як це можна влаштувати. Вона пішла. Я купив книжку і пішов попри Басарабку, оглянув облупленого Леніна та подумав, „хіба щось змінилось?” Опісля поїхав на Петрівку на книжковий базар де знайшов більше двадцяти магазинів з російсько-мовним виданням та заледви два з українським.

 

Треба було закупити нову техніку до мого помешкання. Я вийшов на закуп по Інтернету бо так я звик робити у США і те саме мені порадили друзі в Україні. Одначе український магазин „Резетка” подавав на сайті інформацію тільки по-російськи. Я вирішив передзвонити, щоби домовитися про придбання і доставу бажаної техніки. Три російськомовні асистенти врешті зєднали мене з Олександром, який говорив по-українськи.

 

Поїхав я на Захід потягом Київ-Львів. Мій сусід по люксу розмовлв по українськи. Ми провели приємну розмову. Врешті втомившись, я перепросив його, положився та почав читати перший том архівних матеріалів про Бандеру. Тут я мало не дістав інсульт. Майже всі матеріяли, навіть листування між Стецьком і Бандерою, НКВД переклало на російську мову, а редактори так і залишили. Я не зміг прочитати матеріялу, гірше того, я зрозумів, що редактори не відчували потреби перекласти на українську мову, бо вважають, що всі розуміють російську і це „нормально”. Рано вийшовши з потягу на станції у Львові і кілька днів пізніше в ресторані у Тернополі я чув переважно українську, але інколи і російську. Мої колеги вияснили що це росіяни чи татари і тому розмовляють по-російськи.

 

Один з яскравійших симптомів цієї хохлацької хвороби - це недавній виступ пані Премєр- Міністра при пресовім „не для камери” кліпі „все пропало.” Мабуть це не здивувало мешканців України, що пані Юля Тимошенко розмовляє по-українськи для камери, але поза чи вдома говорить по-російськи. Принаймні вона перехрестилася. Деякі її однофракційники навіть публічно, тобто по телебаченню виступають по-російськи. До речі так і виглядає ціле суспільство з малими виїмками. Від влади до комерції, а навіть в освіті. Відвідав я одну особливу державну школу (художню), де відбулися збори з батьками. Правда переважаюча більшість учителів виступала по-українськи, але одна вчителька перепросилася і перейшла на російську. Як почала по-російськи, так всі запити батьків перейшли на російську мову. Ця вчителька певне викладає по-російськи. Гірше того, переходять на російську всі учні і інші вчителі, і всі вважають, що це „нормально”, а статистика вказує, що це ще одна школа з українською мовою навчання. Задавала вона задачу на літні канікулі учням. Бажалось, щоб їй задали навчитись державної мови підчас літніх канікул.

 

Мені здається що в Україні, де державна мова має бути українська, вона ніколи такою не буде якщо, не усвідомиться, що малоросійство це хвороба, яку треба лікувати. Перед лікуванням треба встановити, що організм чи суспільство хворе. На жаль останній, що зрозуміє чи визнає свою хворобу це хворий. В сьогоднішній Україні можна порівняти рускомовність до алкоголізму. Алкоголік рідко зрозуміє чи тим більше признає, що у нього хвороба яку треба лікувати, і тому не лікується. Довкола нього всі інші теж алкоголіки і тому не спосібні або не мають бажання це ствердити та почати процес лікування.

 

Підчас свого виступу на ІУ Форумі в Києві в 2007 Президент Віктор Ющенко, до речі напевне найкращий український президент досі, відповідаючи на мої завваги, щодо української мови сказав: „Я не можу насильно впроваджувати українську мову.” Я подумав, Ви, пане Президенте, не тільки можете але маєте обовязок моральний і Конституційний. Правда, що один Президент, і ще до того відносно, з підривним мандатом через „неконституційні” Конституційні зміни з грудня 2004 року, мабуть не в силі вилікувати доволі хворе суспільсто. Але треба робити конкретні вдумливі заходи.

 

Людина в основі звірина, яка в першу чергу намагається задовольнити свої біологічні потреби, тобто бажання поїсти і забезпечитися від природи. Ці намагання проходять ступнево. Рідко людина задовольняється примітивним забезпеченням. Тобто для пересічної людини життя це змагання за достатками. У сьогоднішньому світі, де гроші це завдоволення до надмірності біологічних потреб, комерційна діяльність це основа суспільства. І тому треба починати від комерції. Приходить на думку технологічна фірма „Резетка.” Ця фірма, як і кожна в Україні, проводить свої заходи майже виключно у російські мові. Коли б передумовою для ліцензування і переведень заходів було користуватися українською мовою, „Резетка” без вагання перейшла б на українське, або щонайменше запровадила б пріоритетно (не паралельно) українську мову. Це саме відноситься до виступів речників влади по радіо чи телебаченню. Держава повинна ліцензувати по вищі ставці певну кількість не-українсько-мовних каналів. Всі інші зобовязані переводити ефір по-українськи або з українським перекладом. Уявіть Савік Шустера прямий ефір в російські мові з рівночасним перекладом на українську. Кошт ефіру стає подвійним. Раптово всі навчаються української мови.

 

Тут слід зрозуміти різницю між двома поняттями „пріоритетно” і „паралельно”. Українська мова ніколи не пройде у паралельному відношенню з російською. Російська мова в Україні має пріоритет на триста пядесять років історії. Українська мова потребує сьогодні пріоритету. Конституція є тільки основою на документі. Без втілення конкретних програм, припис Конституції чи указ Президента, який без чогось конкретного доручає Кабінету міністрів розробити програму впровадження української мови немає значення. До речі як показала пані Юля у „все пропало” сьогоднішній КабМін в особовому складі не має бажання таке зробити. Це мусить знати Президент і тому його указ тільки показовий.

 

Чи можна заборонити російську мову? Ні, але і не треба. До речі Росія недавно пожалувалася до Організації Безпеки і Спіробітництва в Европі, що в Україні дискримінують проти російської мови. Яка іронія і зухвалість! Чи у Франції дискримінують проти англійської мови? Чи у Польщі проти німецької? Чи у Росії проти української? Всі дискрімінують в користь державної мови. Чи не найвищий час, щоби в Україні позитивну дискримінацію відчула рідна мова?

 

15 липня 2009

Аскольд Лозинський

 
 
 
Dear visitor, you went to the site as an unregistered user. We encourage you to register or enter the site under your name.
 
   
 
 
   
   
   
 
 (голосів: 0)
| Переглядів: 1990
 [Друк]
 
     
TOП НОВИН
» New WebSite is Coming Soon!

РЕКЛАМА