Deprecated: preg_replace(): The /e modifier is deprecated, use preg_replace_callback instead in /home/vpx8x7po6oto/public_html/engine/modules/show.full.php on line 473 Що будувати: Рідну Хату чи рідну хатку скраю? » Нова Українська Хвиля Untitled Document
 
 
   
   
 
Третє березня – день народження “Нової української хвилі”

Дорогі наші читачі, дорогі земляки! 3 березня у приміщенні Генерального консульства України в Нью-Йорку відбулася презентація громадської організації “ Нова українська хвиля” та її інтернет-видання.

[Відео дивіться ТУТ]

Міжнародна науково–практична конференція «Українська діаспора – джерело утвердження позитивного образу України у світі» відбулася у Стемфорді 20–21 вересня 2008 року

 
  Головна  
 

КАЛЕНДАР
«    Липень 2009    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

ОПИТУВАННЯ

АРХІВ
Березень 2019 (1)
Березень 2017 (1)
Січень 2017 (1)
Грудень 2016 (5)
Жовтень 2015 (2)
Березень 2015 (1)
   
 
  Аналітика : Що будувати: Рідну Хату чи рідну хатку скраю?  
 
   
 
 
   
 
Мирослав Маринович

Чи є для України шлях до подолання її всеохопної кризи? Чи виправданою є наша надія і, якщо так, у чому полягає основа нашого оптимізму? На ці запитання спробував відповісти Блаженніший Любомир, Патріарх Києво-Галицький УГКЦ, у своїй проповіді у день хіротонії владики Йосифа Міляна 18 червня ц. р. Своєю статтею я хотів би виконати просту роль ретранслятора, з допомогою якого ці думки, висловлені у лівобережному патріаршому соборі УГКЦ в Києві, були б почуті людьми доброї волі по обидва боки Дніпра.
Йдеться знову про одвічне українське запитання: "Як будувати Рідну Хату?". І справа не в тому, щоб піддати концептуальній ревізії знаменитий однойменний текст Митрополита Андрея Шептицького. Адже він настільки актуальний, що досить змінити стилістику мови, і публікація такого тексту зробила б честь не одному сучасному діячеві. Отож ідеться про щораз новіші тлумачення давньої теми, яка спроможна і вознести українця на найвищі рівні ентузіазму, і скинути його на найнижче дно зневіри.
Сьогодні ми явно в тому другому стані. Бо те заворожено-пасивне споглядання українським суспільством за майже прилюдною змовою двох політичних партій проти конституційних прав народу інакше, як паралічем волі та зневірою у власні сили, не назвеш. Народ, що перебуває у стані такого відчаю, стає іграшкою суспільно-політичних стихій. То в чому тоді наш порятунок?
Те, що церковний єрарх говоритиме про пріоритет Божого закону, який має лежати в основі всякого державотворення, можна легко передбачити. Сучасний український читач уже звик до цього – а відтак автоматично пропускає цю тезу повз вуха. Мовляв, лікарю логічно говорити про помічну дію ліків, правоохоронцю – про повагу до Кримінального кодексу тощо. Тоді як ми, прості люди, змушені виборювати собі місце під сонцем, і якщо для цього треба, скажімо, обійти закон, перехилити зайву чарчину чи зважитись на щось аморальне – що ж, таке життя, і нема на то ради.
Але, за Патріархом Любомиром, ідеться не про те, що Божому законові слід коритися тому, що він – Божий, тобто даний нам нашим паном, перед яким ми маємо по-рабськи хилитися. На жаль, дуже часто саме таким є наше сприйняття, бо "ми бачимо закон як якийсь тягар, якусь перешкоду для нашого діяння". Натомість Патріарх робить висновок, який буде явно несподіваний для людини постмодерної доби: "Закон, а головно Божий закон, – це наше забороло для збереження нашої свободи. Закон не обмежує нашу свободу, а навпаки – її боронить".
Уявляю собі, яким нонсенсом прозвучить ця думка для так званого "нового українця", який, упиваючись власною безкарністю, буквально розкошує від повсякчасного зневажання усіх можливих законів. Проте досить лише глянути з цієї перспективи на згадану сороміцьку "ширку" ("широку коаліцію" БЮТ і ПР), щоб переконатися: планована лукава конституційна реформа була небезпечним посяганням на свободу усього народу. Тому руйнація цього аморального задуму – незалежно від того, якими безпосередніми мотивами вона була викликана, – оберегла нашу свободу.
Неспроможність новітньої політичної еліти побачити наслідки порушення Божого закону просто вражає. Вона помічає лише ті конкретні вигоди, які вона на цьому шляху отримує, проте впритул не бачить, які ще більші вигоди вона при цьому втрачає. Хто порахував, скільки вигідних контрактів українська економіка втратила від того, що в ній відсутні цивілізовані "правила гри"? Хто порахував суто фінансові втрати від того, що в країні відсутнє поняття честі, а чийсь хабар можна легко перекрити хабарем більшим? Ніщо в нашому житті не множиться так швидко, як зло. І чи так уже треба кожному дочекатись, щоб воно бумерангом вдарило по тобі чи твоїх дітях, – і лише тоді згадати про закон воздаяння? Ні, тут ідеться не про народний варіант цього закону під назвою "Бозя карає". Він узагалі не карає – караємо себе ми. Бо, як нагадав Блаженніший Любомир класичну християнську тезу, "Господь Бог створив нас вільними. Він краще, ніж усі інші, респектує нашу свободу". Господь ніби каже: "Їдьте лише цією дорогою, яку я перед вами простелив. Якщо ж ви невиправдано звернете вбік, то або виїдете на зустрічну смугу, або звалитесь у кювет. В обох випадках буде біда". Проте що робити, коли свою свободу ми вбачаємо саме в тому, щоб крутнути кермо в недозволеному місці?!
За Патріархом, "Господь Бог немовби сказав: ’Дорогий сину, дорога дочко! Хочеш втішатися своєю свободою, вповні бути собою, якнайкраще вшанувати свою власну гідність? Шануй батька і матір, не вбивай, не чужолож, не кради, не свідчи ложно’... Якби ми все це собі вповні усвідомили, наскільки інакше виглядало б життя нашого народу в Україні". Я переконаний, що більшість людей в Україні погодились би в душі з цим висновком, але взяти його як обов’язкову вимогу щоденної дії їм несила. Заважає зневіра у власних силах і брак міжлюдської солідарності: "Чому це з мене одного має все початись?". Натомість переважає надія, що мене особисто біда якось промине: десь промовчу, десь доплачу, а десь і по лапі дам іншому. Мільйони в нас сьогодні активно засвоюють цю викривлену "науку вижити", без якої, мовляв, пропадем. І тому непомітно підміняємо ми велике питання "Як будувати Рідну Хату?", поставлене Митрополитом Шептицьким, на наше куценьке "Як будувати рідну хатку скраю?".
Що ж, добре – "Господь Бог респектує нашу свободу", а тому ми не почуємо гнівливого гуркоту землі чи остережного голосу з хмари. Проте що підказує нам розум? Закон помноження зла є стократ доведеним у емпіричному досвіді людства. Безконтрольне й незагнуздане зло множиться безконечно – як у душі людини, так і в усьому суспільстві. Даремно ставити собі за мету позбутися зла – у нашому грішному світі це було б вочевидь утопічно. Проте так само даремно та утопічно покинути суспільну недугу без догляду, надіючись, що у мою "хатку скраю" зло не поцілить. Сьогодні український суспільний організм пронизаний метастазами морального раку. Чи врятуються буцімто "захищені" клітини, якщо від недуги загине увесь організм?
Натомість що можна і треба робити, так це мінімізувати зло, стримуючи його ефективним державним законом, записаним у Конституції, і моральним законом, записаним у людському серці. Іншого шляху немає. Тому прислухаймося до слів, настояних на християнському досвіді, і "не поринаймо у безплідні, а то й безглузді нарікання, очікуючи розв’язок самі не знаємо від кого". Як свідчить Євангеліє, Господь не раз обертав недугу, що на смерть, у недугу, що на славу Божу (пор. Йо. 11:4). Але щоб це сталося, слід захотіти одужати нам самим.

Джерело: www. zgroup.com.ua
 
 
 
Dear visitor, you went to the site as an unregistered user. We encourage you to register or enter the site under your name.
 
   
 
 
   
   
   
 
 (голосів: 0)
| Переглядів: 2267
 [Друк]
 
     
TOП НОВИН

РЕКЛАМА