Третє березня – день народження “Нової української хвилі”

Дорогі наші читачі, дорогі земляки! 3 березня у приміщенні Генерального консульства України в Нью-Йорку відбулася презентація громадської організації “ Нова українська хвиля” та її інтернет-видання.

[Відео дивіться ТУТ]

Міжнародна науково–практична конференція «Українська діаспора – джерело утвердження позитивного образу України у світі» відбулася у Стемфорді 20–21 вересня 2008 року

 
  Головна  
 

КАЛЕНДАР
«    Березень 2009    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

ОПИТУВАННЯ

АРХІВ
Березень 2017 (1)
Січень 2017 (1)
Грудень 2016 (5)
Жовтень 2015 (2)
Березень 2015 (1)
Жовтень 2014 (3)
   
 
  Національна ідея : Українська національна ідея: від плачу до конструктивного діалогу. Навіщо потрібна загальнонаціональна ідея Україні?  
 
   
 
 
   
 

altАндрій РОТОВСЬКИЙ, президент Української ліги зі зв’язків із громадськістю, кандидат філософських наук, доцент


Юрій ШТЕПА, перший віце-президент Української ліги зі зв’язків із громадськістю, кандидат економічних наук, доцент

Приводів замислитися над проблемою — більш ніж досить. Практична необхідність виявилася під час виборчих кампаній 2004—2006 р., коли учасники процесу та їхні політтехнологи вправлялися у «посланнях» суспільству, не замислюючись над наслідками для країни та її народу. А формальним приводом послужила 15-та річниця здобуття Україною державної незалежності.

Той факт, що народ, який століттями мріяв і виборював свою державність, здобув її мирним шляхом, досить довго формально виконував функцію загальнонаціональної ідеї, трансформуючись у послідовність завдань, які логічно з нього випливали: необхідність мирно розпрощатися з СРСР, утвердитися на міжнародному рівні, створити інститути державної влади та політичної системи і, нарешті, почати розбудовувати громадянське суспільство. Упродовж усього цього періоду ми жили на дивіденди ідеї державної незалежності, але настав час сформулювати нові загальнонаціональні цілі, які матимуть загальновизнану цінність упродовж кількох прийдешніх десятиліть. Уже існують і активно використовуються своєрідні ерзац-ідеї, що полягають у заклику обирати між Сходом і Заходом, між Росією і Європою тощо. Це не сприяє ані єднанню нації, ані передбачуваності економічного і зовнішньополітичного курсу України.

Аналіз наявного інформаційного поля свідчить: питання національної ідеї нині актуальне, але поки що розмірковування навколо цієї проблеми більше скидаються на плач Ярославни, ніж на конструктивний діалог, який може дати Україні нову точку відліку.

Отже, громадськість усвідомлює необхідність створення національної ідеї, однак кроків до її формування не робить, очікуючи, що хтось прийде й усе зробить як треба. Але — Хто і Як треба?

Що таке «загальнонаціональна ідея», на яких засадах вона може бути створена — на націоналізмі титульної нації, національному інтересі, патріотизмі, на «месіанській меті»?

З часів Мойсея ми сподіваємося, що наші керманичі мають якесь знання істини про благо народу і ведуть нас відомим лише їм шляхом до землі обітованої, а в сьогоденних реаліях — до демократії і добробуту єдиної Європи, транзитом через СОТ і НАТО. Помилка полягає як у надмірній конкретизації цілей та термінів їх досягнення, так і у впевненості сучасних керманичів у масштабах народної любові й довіри.

Сьогодні ми бачимо, що національна ідея ототожнюється з ідеєю українського народу. Причому поняття «український народ» тлумачиться не як «люди, які живуть в Україні», а як «українці». Це було відбито в одному з гасел виборчої кампанії нинішнього року: «Україна для українців».

Проте чи може національна ідея базуватися на інтересах одного етносу? Чи буде вона життєздатною, якщо не враховуватиме інтересів інших народів? Чи зможе при такому позиціюванні зберегти територіальну цілісність наша багатонаціональна держава?

Що взагалі є критерієм створення національної ідеї і визначення українського народу? Що ми маємо на увазі, коли кажемо «український народ», — громадянина країни чи національне походження?

Чи можемо ми ігнорувати ці питання? І як це позначиться на іміджі й економіці країни?

Оскільки нині на державному рівні заявлений європейський вектор розвитку, йому потрібно відповідати. Чи можемо ми прийти в Європу з безліччю національних проблем? Чи прийме вона нас такими, і якою буде ціна такого прийняття?

Національна ідея — це не асорті з історичних символів, привабливих гасел та соціальних благ у національній упаковці, а спільна мета і довгострокова стратегія розвитку суспільства. Щоб мета справді стала спільною, а готовність іти до неї, незважаючи на можливі жертви, передавалася від покоління до покоління, необхідні кілька обов’язкових умов.

Національна ідея стане об’єднавчою і творчою, якщо буде:

— по-перше, транснаціональною, транссоціальною і транстериторіальною, тобто однаково привабливою для абсолютної більшості населення країни, незважаючи на національність, соціальний статус і місце проживання;

— по-друге, базуватися на системі національних цінностей і пріоритетів, історичному досвіді перемог і звершень, а не поразок та національного приниження;

— по-третє, відповідати духовним і матеріальним інтересам сучасного суспільства.

Отже, визначення національних цінностей та інтересів допоможе сформулювати національну ідею. І тільки визначивши це, ми зможемо запропонувати нашій виконавчій владі сформулювати всі похідні: економічна політика, зовнішня політика, соціальна політика, молодіжна політика, система освіти, оборонна доктрина тощо. А суспільство, у свою чергу, одержить систему критеріїв для оцінки ефективності діяльності всіх гілок державної влади з погляду захисту національних інтересів, примноження національних цінностей і відданості національній ідеї.

Які загальнонаціональні ідеї є в інших націй? Як вони утворилися і яку функцію виконують?

Історія людства знає безліч прикладів успішних і провальних формулювань національної ідеї. Серед найвідоміших: «Франція — це Я», «Німеччина понад усе», «Третій Рим». Багато народів навіть вставляли відповідні вислови в національні гімни: «Прав, Британіє, морями», «Зречемося старого світу», «Ще не вмерла Україна».

Сьогодні можна виділити кілька стратегій, що базуються на різних національних ідеях.

1. Зовнішній інтернаціоналізм і внутрішній націоналізм — пріоритет національного (націоналізм) над територіальним (патріотизм). Приклад такої національної ідеї – сучасна парадигма єврейської нації. Об’єднавчою ознакою тут є національна приналежність, що виявляється у взаємній підтримці (лобіюванні) на транснаціональному рівні, а ідеологічною — ідея збирання євреїв усього світу заради відродження держави Ізраїль (сіонізм). Національна ідея виражає концепцію єдиного народу, незалежно від місця проживання та соціального статусу. Концепція підтвердила свою ефективність протягом століть, але ставила представників нації під удар у періоди національних конфліктів, формуючи образ ворожої «п’ятої колони», яка служить чужій державі.

2. Внутрішній інтернаціоналізм при зовнішньому націоналізмі. Проголошується відданість ідеалам демократії, свободи і віри в бога; загальна рівність рас, національностей та релігій, але тільки всередині власної держави. Патріотизм як основа внутрішньої і зовнішньої політики базується на теорії «великого казана» у формуванні єдиної нації. Найяскравіше цю концепцію репрезентують США, які «збагатили» світ ідеєю «Американської мрії». Така концепція забезпечує швидку консолідацію нації і мобілізацію ресурсів перед обличчям зовнішньої загрози, максимум свободи для підприємництва, перетік капіталів і робочої сили всередині країни. Найефективніше вона діяла у XX столітті, але виявилася неготовою до таких викликів XXI століття, як глобалізація економіки, міжнародний тероризм, відсутність гідного противника тощо.

3. Регіональний інтернаціоналізм при зовнішньому націоналізмі — римейк ідеї Сполучених Штатів Європи у вигляді Європейського Союзу. Національні ідеї старих європейських демократій трансформуються у наднаціональну ідею Об’єднаної Європи: поява регіонального утворення, мета якого — захист вищого рівня життя всередині країни, недопущення збройних конфліктів усередині утворення, ведення узгодженої зовнішньої політики, протидія гегемонії США і Китаю, захист європейської культури. Проголошуючи головною цінністю права людини і демократію, ідея європейської єдності перебуває у стадії оформлення і на практиці тяжіє до «ізоляціонізму».

4. Націоналізм зовнішній і внутрішній. Ідеологія і практика, що грунтується на абсолютній цінності території, виявляється у доктрині абсолютизації держави як найвищої мети. Політичні і суспільні інституції покликані обслуговувати державу. Права і свободи громадян регламентуються державою, високою є роль армії і поліції; виникають труднощі у контактах із зовнішнім світом; для утримання різноманітних націй і народів у рамках єдиних правил визначаються головні мова (державна), релігія і нація. Концепція характерна для імперій у період розпаду (Східна Римська імперія, Китай, Японія, Росія, Великобританія). За новітніх часів концепція була випробувана в СРСР, але зазнала краху як занадто витратна. Сьогодні спроби сформулювати національну ідею нової демократичної Росії чітко відтворюють добре відому «Православ’я. Самодержавство. Народність». Проект фінансується надприбутками від експорту енергоносіїв і вже сьогодні демонструє свою антидемократичну спрямованість.

Які проблеми існують у формуванні української загальнонаціональної ідеї? Як такі проблеми вирішуються у Європі?

Національна ідея не тільки визначає стратегію розвитку держави. Насамперед вона необхідна для самоідентифікації громадянина. Хто я, громадянин України XXI століття: слов’янин, православний, європеєць, українець, представник процвітаючої країни, гастарбайтер, бідний родич благополучної Європи, молодший брат чи старший син? У чому мій національний інтерес: свобода переміщення Європою, захист мого робочого місця від іноземців, свобода спілкування, єдина релігія, можливість служити в цивілізованій армії, національна мова? Що для мене становить найбільшу цінність: матеріальний добробут, сім’я, демократія, почуття особистої безпеки, гарантія зайнятості? Чим я готовий пожертвувати: частиною своїх майнових прав, свободою слова, частиною доходів, безпекою, національною ідентичністю? І, врешті-решт, що мені робити сьогодні і завтра, як спланувати своє життя, куди піти навчатися, що я готовий віддати, скільки і чим заплатити, аби бути успішним у тій країні, тому суспільстві, яке має назву Україна?

Нова парадигма розвитку — проблема не лише України, а й інших європейських країн і Європи загалом. Глобалізація нищить державні кордони і суспільні підвалини, зникають імперії і з’являються нові держави, необхідне переосмислення принципів існування націй. Сьогодні надзвичайно важливою виявилася проблема формування таких національних ідей, які не принижують інші етноси, не підривають їхні важливі цінності (мова, традиції, вірування тощо), а об’єднують громадян у єдину націю. Нині реалізувати це намагаються у Європі. Інтегруючи в себе нові країни, Європа формує єдину економічну, правову, фінансову базу, що сприяє подальшому розвитку своєї спільноти.

З боку країн, які прямують до ЄС, очевидні дві основні тенденції: прагнення відкритися й інтегруватися у європейську спільноту, про це свідчить той факт, що ряд мусульманських країн (Туреччина, Азербайджан, Туркменія) прийняли латинський шрифт, і при цьому патерналістське ставлення, що виявляється у неготовності до конвергенції. Країни не хочуть утрачати свої національні державні інституції, наприклад, передавати права європейському банку і робити інші кроки, що можуть обмежити їхню незалежність. Подібні явища відбуваються і всередині самих держав, що прямують до ЄС.

Тому, говорячи про демократичний вибір, визначений усіма основними гравцями політики, ми маємо розуміти, що він зумовлює визнання первинності свободи вибору особистості і дотримання певних єдиних принципів, прийнятих у цій спільноті. Національна ідея демократичного суспільства має враховувати основні атрибути особистого вибору: мову спілкування, спосіб життя, вибір професії, орієнтацію, бажану кількість дітей та інші потреби громадян, а держава як інституція — сприяти тому, щоб вони мали життєву силу, вільний розвиток і реалізацію у рамках конституції.

Отже, національна ідея — це гласний договір між громадянином і державою про взаємні зобов’язання і гарантії, принципи особистого і громадського життя, етичну платформу, що дозволяє людині відносити себе до певної нації, пишатися цією приналежністю і передати це почуття у спадок.

У зв’язку з цим для таких багатонаціональних держав, як Україна, положення про наявність двох державних мов потребує дуже уважного розгляду. Адже в цьому разі дві мови визнаються головними, а всі інші — другорядними, другосортними. Це впливає і на національну ідею, замикаючи її в тій самій, уже застарілій парадигмі, де мова є альфою й омегою будь-яких подальших відносин.

Із такою проблемою зіштовхується Європа, проте її певною мірою вирішують існуючі традиції міжмовного спілкування — там усі знають англійську мову.

Говорячи про національну ідею, ми маємо розуміти, як вона працює з індивідуумом і державою загалом, і якими є її прояви у світі. Національна ідея потрібна державі. Вона є візитною карткою країни. За нею нас прийматимуть інші країни і спільноти. Хто ми як країна, як нація, якими є наші цінності, кого ми шануємо, що для нас є непорушним? Як із нами комунікувати, чи становимо ми потенційну внутрішню загрозу для європейської ідеї?

Усі ці питання мають бути відображені в національній ідеї нашої держави.

Якими є можливі конструкції національної ідеї?

Можна виокремити дві основні конструкції побудови загальноукраїнської національної ідеї і способи їх вияву в житті.

1. Стрижнева конструкція. являє собою потужну мету, навколо якої концентруються ресурси. Це своєрідний кілок для штурвала корабля — держави адміністративного типу. Національна ідея дозволяє триматися фіксованого курсу незалежно від обставин, проте у критичних штормових ситуаціях, при перевищенні рівня стійкості вона може зламатися. Тоді кораблю загрожує загибель.

2. Осьова конструкція. У цьому разі загальнонаціональна ідея нагадує вісь годинникового механізму (держави демократичного типу), навколо якої обертаються цінності й інтереси різних етнічних груп, які проживають на території країни. Ця система дозволяє знаходити власний інтерес і можливості для розвитку і реалізації усім — від індивіда до групи і, зрештою, до національної спільноти. Така система не статична, вона здатна розростатися, а при виникненні внутрішньої напруги — легко перебудовуватися.

Нині Україна вирішує, яку систему будувати, як будувати і де взяти кошти. Великою є спокуса скористатися досвідом найближчого сусіда. Росія традиційно обрала стрижневу конструкцію в її найбільш архаїчному прояві — піраміда влади, на вершині якої — непогрішний правитель, чия влада освячена єдиною церквою, а основою стабільності є широка база підтримки найменш забезпечених, а отже, й найбільш залежних від держави верств населення. Система є надзвичайно витратною і фінансується продажем природних ресурсів, гарантує стабільність, але ціною такої стабільності є обмеження громадянських прав, згортання ринкових реформ і як наслідок суспільна деградація, економічна відсталість, залежність від кон’юнктури цін на ресурси і самоізоляція. У такій системі головне — точно розрахувати кути нападу, щоб забезпечити ефективний захист. Тут також важливо контролювати ресурс, оскільки головною цінністю Росії є її природні багатства. І щоб їх захистити, Росія вирішила їх накрити, що можливо лише за жорсткої вертикальної системи контролю: адміністративної, військової, державницької, де наріжним каменем ставиться держава, а не особистість. Природно, що Росія стала об’єктом критики з боку демократичних країн.

В Україні за відсутності достатніх запасів нафти і газу, головним капіталом, ресурсом і чинником розвитку є люди. Це відповідає історично сформованому психотипу українця, визначеному ще М.Грушевським як «споглядальний індивідуалізм», що підкоряє громадський інтерес особистому та передбачає детальний аналіз і раціоналізм при прийнятті будь-яких рішень. Сумнозвісне «моя хата скраю» означає: мій світ і мої інтереси є головною цінністю. Отже, загальноукраїнський інтерес — це сукупність інтересів окремих громадян, сімей, організацій, а не абстрактного поняття «Україна». Цим ми докорінно відрізняємося від наших близькосхідних сусідів, для яких абсолютною цінністю було і залишається відчуття себе частиною «єдиної, великої і сильної держави».

Отже, розкриття потенціалу людей, які живуть тут, має бути першочерговим завданням. Не розуміти і не враховувати цих розбіжностей, означає пропонувати нашому народові вочевидь неприйнятні моделі державного устрою й управління! Спільнота самодостатніх, заможних, успішних людей — основа щасливої нації, до неї тягнуться інші народи, її охоче запрошують вступити до елітного клубу найуспішніших держав. Демократична національна ідея — це віза для України, яка прагне до Євросоюзу.

Якою є фундаментальна мета національної ідеї?

Національна ідея має об’єднувати націю, мобілізувати людські ресурси на творення і слугувати мірилом (системою критеріїв) оцінки соціально-економічного та політичного розвитку. Тому про національну ідею необхідно говорити з платформи визнаного народом і політикумом демократичного вибору. Українська національна ідея має ґрунтуватися на беззаперечних демократичних цінностях.

Отже, ми формуємо нову парадигму, суть якої — створення спільноти самодостатніх, здатних до самореалізації індивідуумів, які оберігають свої цінності, цілі і свободи. Така ідея об’єднає різні за характером і ментальністю регіони, оскільки вона не суперечить їхнім внутрішнім потребам, а навпаки — визнає їх. Ти можеш бути яким завгодно у рамках Конституції. Це — твоє право. Проте це тобі не дає ніяких переваг, адже кожен вільний жити за власною совістю. Тому ти маєш визнавати аналогічне право, вибір і свободу іншої людини.

Держава у свою чергу повинна захищати людські свободи і права, а не втручатися в міжнаціональні, міжрелігійні, міжмовні моменти.

Для збереження національної і територіальної єдності Україна, як поліетнічна світська держава, у процесі досягнення своїх стратегічних (геополітичних) інтересів зобов’язана капіталізувати економічні, культурні та політичні успіхи, забезпечуючи стійке зростання добробуту своїх громадян, а також регіонів та етносів, що її формують.

Аналізуючи цінності та інтереси Європи і України, ми сміливо можемо говорити про їхню спорідненість. Європейські цінності: відданість демократії, свободі, визнання свободи совісті. Вони близькі й Україні. Основним інтересом Європи є розвиток через стабільність. Для цього їй постійно треба розширюватися, інакше звужуються її потенціал і конкурентоспроможність на світовому ринку. Основний інтерес нашої країни — збереження наявних позитивних чинників, їх збільшення. Входження до Європи відкриває нові ринки, дає нові можливості. Отже, нам потрібно знати європейські цінності і їм відповідати, а це означає: привести законодавство, суспільну мораль, громадські програми тощо у відповідність із цими цілями.

Україна вже проголосила відданість європейським демократичним цінностям і заявила про прагнення стати рівноправною частиною об’єднаної Європи, але ще не сформулювала своєї унікальної пропозиції, а без цього не можна розраховувати на взаємність. Сформульована національна ідея має виконати функцію своєрідного меморандуму, в якому ми повідомляємо наші цілі, обумовлюємо механізми їх досягнення і надаємо гарантії усім учасникам інтеграційного процесу.

Народ єдиний у своїй національній ідеї, оскільки кандидати, котрі виступали проти неї, на виборах не пройшли (комуністи, прогресивні соціалісти, російський блок та ін. — усі, хто фокусувався на дрібницях і суперечностях). Пройшли тільки ті, хто в тій або іншій формі чітко формулював свої програми на основі вже прийнятої народом платформи.

Заявляти, що в Україні немає національної ідеї й оплакувати існуючий стан справ — лукавство. Ми стверджуємо, що національна ідея є, але її потрібно чітко сформулювати і показати всім. Тоді ніхто не зможе спекулювати, пропонуючи народові позірні цінності замість реальних.

Якою може бути програма формування концепції загальнонаціональної ідеї?

Послідовною і публічною. Тема є надто важливою і багатогранною, аби віддати її на відкуп політикам, чиновникам або академікам. У перебігу всієї новітньої історії України вони засвідчили цілковиту нездатність до скрупульозного аналізу, продуктивного мислення і чесного, зрозумілого діалогу із суспільством.

Не можна забувати, що прагнення до свободи є природною потребою людини, а Україна впродовж багатьох століть, перебуваючи під владою різних країн, прагнула свободи і єдності. «Самостійність» — прагнення свободи і незалежності — стала національною рисою характеру! Якщо всупереч нашій природі ми спробуємо реалізувати будь-яку антидемократичну модель, то одержимо не оптимальне вирішення питання, а лише відкладений попит на демократію. Відкладений попит, у свою чергу, стимулює інфляцію і кризу. Так і помилкова національна ідея неминуче девальвуватиметься і потребуватиме дедалі більше коштів на своє забезпечення аж до цілковитого банкрутства. А за банкрутством ідеології настає економічний крах держави.

Тому до розробки національної ідеї необхідно підходити стратегічно. Реалізація національної ідеї буде успішною лише в разі забезпечення її активної підтримки абсолютною більшістю населення і лояльного ставлення з боку всіх основних національних груп, соціальних верств і регіонів країни. Українська національна ідея: від плачу до конструктивного діалогу. Навіщо потрібна загальнонаціональна ідея Україні?

Українська ліга зі зв’язків із громадськістю пропонує провести дослідження інтересів і цінностей різних верств, на основі якого з допомогою системного громадського обговорення буде здійснено перехід до адекватного визначення загальноукраїнської національної ідеї. Для цього ми закликаємо лідерів суспільної думки й експертів до обговорення через систему дискурсів, а результатом має стати формування загальних позицій та інші цілеспрямовані дії щодо цього питання. Ці кроки мають привернути увагу політичної, економічної та культурної еліти країни. Спільними діями різних сил, стурбованих майбутнім нашої країни, ми просунемося до створення осмисленої, інтегруючої національної ідеї.

Зустрічні пропозиції і запитання просимо відправляти на електронну адресу Української ліги зі зв’язків із громадськістю: pr@pr-liga.org.ua

 

 

Джерело: www.dt.ua


 
 
 
Dear visitor, you went to the site as an unregistered user. We encourage you to register or enter the site under your name.
 
   
 
 
   
   
   
 
 (голосів: 0)
| Переглядів: 2462
 [Друк]
 
     
TOП НОВИН

РЕКЛАМА


 
   
Warning: Unknown: open(/home/content/83/10146283/tmp/sess_l5lbijcc4jpdga46rlve7l4993, O_RDWR) failed: No such file or directory (2) in Unknown on line 0 Warning: Unknown: Failed to write session data (files). Please verify that the current setting of session.save_path is correct () in Unknown on line 0