Третє березня – день народження “Нової української хвилі”

Дорогі наші читачі, дорогі земляки! 3 березня у приміщенні Генерального консульства України в Нью-Йорку відбулася презентація громадської організації “ Нова українська хвиля” та її інтернет-видання.

[Відео дивіться ТУТ]

Міжнародна науково–практична конференція «Українська діаспора – джерело утвердження позитивного образу України у світі» відбулася у Стемфорді 20–21 вересня 2008 року

 
  Головна  
 

КАЛЕНДАР
«    Березень 2009    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

ОПИТУВАННЯ

АРХІВ
Березень 2017 (1)
Січень 2017 (1)
Грудень 2016 (5)
Жовтень 2015 (2)
Березень 2015 (1)
Жовтень 2014 (3)
   
 
  Національна ідея : Чи потрібна націоналістам партія?  
 
   
 
 
   
 

Андрій Левус


 

Щодня ми є свідками інформаційної війни між політичними брендами, абревіатурами, партіями і партійками, лідерами та «лідерчуками». За мерехтінням вістей з політичних фронтів часто не помічаємо головного – реального стану нації. Політична війна, особливо в її партійному та виборчому аспектах, є віртуальною. Нічого в цій країні істотно не зміниться, якщо партія «Х» набере на 2% більше за партію «Y», або якщо прем’єром стане Петренко, а не Сидоренко. Політики давно вже відірвалися від народу і живуть у власному вигаданому світі. На виборах відбувається не боротьба ідей та концепцій, а боротьба виборчих фондів та політичних піар-технологій. Ігри у цій політичній пісочниці є безрезультатними і непотрібними.

Кінець ХХ століття практично поховав ідеології як вагомі важелі впливу на життя суспільства. Ніхто нині не може чітко пояснити реальної різниці між республіканцями і демократами в Америці чи консерваторами і лібералами в Європі. У політичному житті насамперед точиться війна стратегій та інтересів, а не ідеологій. Ідеології як стрункі та довершені політичні доктрини перестають впливати.

Така тенденція не стосується лише націоналізму. Ви спитаєте чому? Насамперед тому, що на відміну від комунізму, соціал-демократії, лібералізму, націоналізм не є і ніколи не був штучно сконструйованою кабінетною теорією. Націоналізм є швидше інстинктом нації до виживання та її волею до експансії. Націоналізм зародився одночасно з нацією у глибині віків. Так само, як людина не може жити без повітря, так і нація не може існувати без націоналізму. Тому ставити його в один ряд із згаданими синтетичними концепціями означає знецінювати його статус.

Сьогодні ідуть широкі дискусії про місце націоналізму у поточному політичному процесі. Провідними гравцями у політичній боротьбі сьогодні є партії. А чи потрібна націоналістам партія?

«
Partia» з латинської означає «частина». Для націоналістів же найвищою цінністю є нація. Національні інтереси важливіші за інтереси партій, кланів та регіональних еліт. А міжпартійна війна часто виходить за рамки політичної конкуренції і руйнує основи державності.

Великий француз генерал де Голль вважав, що партії потрібні лише для того, щоб «варити свій маленький казанок супу на маленькому вогні у своєму кутку». Рятівник і будівничий повоєнної Франції вбачав у партіях причину загнивання нації, яка «ховається за помпезною риторикою, не обтяженою принципами».

Не можу тут не процитувати Донцова: Партії говорять: "щоб була дума й воля єдина", але при тому роблять натиск на "єдина", а не на те, щоб була "дума і воля", бо об'єднана бездумність і безвольність – дасть стільки, скільки й необ'єднана. Для того не мають відваги вибору, для того страхаються втратити прихильність мас, уникаючи висувати хоч слушну, але ще не знану загалом ідею. Партії будують на механічній кількості, на інертній масі, на кількості голосів, не на їх якості, на "єдиному фронті".

Слушні думки з цієї теми свого часу висловлювали також провідні ідеологи ОУН Ярослав Стецько, Микола Сціборський, Дмитро Мирон та інші. Рекомендую звернутися й до їхньої теоретичної спадщини. Та і конкретний практичний досвід ОУН багато про що говорить.

З політичною реальністю, звісно, треба рахуватися, однак жодним чином не ідеалізувати її. Метою націоналістів не є здобуття трьох відсотків народної довіри і формування фракції в парламенті. Метою націоналістів є поширення національних цінностей на 100% українського суспільства. Нам не потрібна своя пасочка й іграшкова лопатка у пісочниці продажної політики. Нам потрібна активна нація, яка знає свою історію і об’єднана спільною візією майбутнього. Український парламент нині є відображенням духовного та світоглядного стану нації. Щоб його змінити, як і всю владу, потрібно оздоровити націю. Хвора нація ніколи не обере здорової влади.

Ми прагнемо, щоб націоналістичні інгредієнти були невід’ємною і визначальною складовою усіх без винятку політичних угруповань в Україні: від «правих» до «лівих». І ті, хто бореться за соціальну справедливість в Україні, і ті, хто захищає приватну власність в Україні, і ті, хто виступає за чисте довкілля повинні керуватися насамперед українськими інтересами та цінностями. Це надзадача. Однак, націоналізм початку ХХ століття ставив ще більш фантастичну мету для більшості українців – здобуття Української держави. І, як бачите, ми цього досягли. Тому, що націоналізм дуже амбітний і дуже експансивний.
Найпростіше зачинитися в партійному квазінаціоналістичному гетто. Досить зручно використовувати націоналізм, як політичний бренд і піар-концепцію. Комфортно сидіти на теплому партійному фотелі і не зважати на глобальні національні проблеми. Політично вигідно бити себе в груди і рвати вишивані сорочки на очах галицької публіки. Легко дивитися на світ крізь партійні окуляри і щодо кожної справи ставити запитання «скільки це дасть нам процентів на виборах?». Однак, яка користь від цього всього для нації?!

Породити новий міф про чергового месію, який потім остаточно розчарує українців у власній державі? Виставляти на політичний торг ідеї, за які без вагання йшли на смерть і тюрми мільйони патріотів? Брати участь у «дерибані» залишків державної власності? Все це лише остаточно підірве довіру українців не тільки до націоналізму, а й до всього українського.

Уважний читач поставить логічне запитання: «Що ж робити?». Насамперед кожному, хто вважає себе націоналістом, варто контролювати власні політичні амбіції. Будь-яка дія має розглядатися під кутом зору національної доцільності. По-друге, слід відкинути вузькопартійну зашореність. Потрібно пам’ятати, що партія – це лише інструмент політичної діяльності і аж ніяк не самоціль. По-третє, діяти тут і зараз. Це означає, що необхідно запроваджувати, утверджувати та захищати національні пріоритети в тих політичних структурах та владних кабінетах, в яких ви перебуваєте. По-четверте, слід переглянути тенденцію переростання націоналізму в політичний проект. Націоналістам необхідно не обмежувати себе в рамках однієї партії, а бути надпартійним, загальнонаціональним рухом, який спрямовуватиме всі державницькі сили у життєдайне річище націоналізму.

Згадайте класику: «Держава вища за партії. Нація вища за класи» (С.Петлюра). Національна доцільність є вищою за партійні інтереси. Націоналізм лише тоді досягне свого найбільшого розвитку, коли вийде за рамки партій, політичних клубів і маргінальних угруповань, справжньою метою яких є лобіювання особистих інтересів різних вождів і «вождиків».

Націоналістам потрібна не партія. Націоналістам потрібна дисциплінована, суспільно корисна та ефективна організована дія, спрямована на поширення могутності, слави і багатства Української держави.
І лише так ми переможемо.

 

Джерело: www.maidan.org.ua

 
 
 
Dear visitor, you went to the site as an unregistered user. We encourage you to register or enter the site under your name.
 
   
 
 
   
   
   
 
 (голосів: 0)
| Переглядів: 2062
 [Друк]
 
     
TOП НОВИН

РЕКЛАМА


 
   
Warning: Unknown: open(/home/content/83/10146283/tmp/sess_qr75rlu11o0k3t228gas08phf2, O_RDWR) failed: No such file or directory (2) in Unknown on line 0 Warning: Unknown: Failed to write session data (files). Please verify that the current setting of session.save_path is correct () in Unknown on line 0