Третє березня – день народження “Нової української хвилі”

Дорогі наші читачі, дорогі земляки! 3 березня у приміщенні Генерального консульства України в Нью-Йорку відбулася презентація громадської організації “ Нова українська хвиля” та її інтернет-видання.

[Відео дивіться ТУТ]

Міжнародна науково–практична конференція «Українська діаспора – джерело утвердження позитивного образу України у світі» відбулася у Стемфорді 20–21 вересня 2008 року

 
  Головна  
 

КАЛЕНДАР
«    Лютий 2009    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
 

ОПИТУВАННЯ

АРХІВ
Березень 2019 (1)
Березень 2017 (1)
Січень 2017 (1)
Грудень 2016 (5)
Жовтень 2015 (2)
Березень 2015 (1)
   
 
  У громаді : Концерт Ігора Богдана у Філадельфії  
 
   
 
 
   
 
Ігор Богдан: «Я є частинка України».

Концерт Ігора Богдана у Філадельфії Люди творчості особливо болісно проходять етап адаптації до умов чужого суспільства. У багатьох із них він ніколи не завершується. Розумом та тілом вони вливаються у масовий потік тих, кого доля закинула далеко від рідної землі, проте думкою та серцем вони залишаються назавжди синами та доньками України, яку - не дивлячись на політичні інтриги та економічну кризу – кохають до болю. Колишній соліст гурту «Ватра», заслужений артист України Ігор Богдан – не виняток у цьому правилі. Мешканець канадського міста Калгарі, батько трьох обдарованих дітей - він над усе залишився українцем і сьогодні мріє розвинути свою професійну творчу діяльність саме на рідній землі. Нещодавно Ігор Богдан провів два концерти в США та принагідно радо погодився поділитися своїми роздумами, спостереженнями та мріями із читачами газети «Америка».

Різдвяні святкування для української громади Філадельфії увінчались феєричним і піднесеним акордом – концертом заслуженого артиста України Ігоря Богдана, який в неділю, 8 лютого 2009 року, завершив саме у місті братньої любові свій мистецький проект «Колядуймо разом». Після успішних концертів у ряді міст Канади, а над усе – на рідній Галичині, «блукаюча зірка» української естради прийняв запрошення голови Всеамериканської організації «Нова Українська Хвиля» Мирослави Роздольської та подарував мешканцям Стемфорду і Філадельфії понад дві години незабутніх пісенних вражень. Зал Українського Освітньо-Культурного Центру в Дженкінтавн, ПА був переповнений бажаючими провести час у пісенно-святковій атмосфері. Голова Філадельфійсього осередку «НУХ» Надія Петрик розповіла пристутнім про цілі та завдання новоствореної організації та принагідно висловила подяку Дирекції УОКЦ, редактору радіопрограми державницького фронту Юрієві Наконечному та керівнику гурту «Четверта Хвиля» Ігореві Сипеню за активну підтримку та допомогу в проведенні цього мистецього заходу. Відтак, Мирослава Роздольська наголосила на головній меті усіх творчих зустрічей (попередніми роками - з Павлом Дворським та дуетом «Писанка» - прим. автора), що відбулись в ряді міст США – справі єднання українців, до якої долучився і Ігор Богдан.

Під бурхливі оплески глядачів співак виконав ряд традиційних український колядок, серед яких: «В глибокій долині», «На небі зірка», «Небо і земля», «Нова радість стала», «Коляда, коляда». На особливу увагу заслуговує колядка-реквієм «Сумний Святий вечір в сорок шостім році», яку п. Ігор виконав в пам’ять полеглих за волю України. Переплітаючи ліричні мотиви із запальними танцювальними ритмами, співак залучив до співу усю без винятку глядацьку авдиторію, яка з зацікавленням слухала його розповідь про перебіг проекту «Колядуймо разом», про мистецькі плани та творчі задуми.

Після перерви, в тракті якої бажаючі могли придбати авторські компакт-диски виконавця, у програмі взяв участь житель Філадельфії, колишній керівник гурту «Львів'яни», українець, який - за його словами – лише «тимчасово проживає за кордоном», Зеновій Кметь. Віршем «Матусю рідна, істинно свята», пісенними композиціями «Ми повернемось» та «Львів» п. Зеновій викликав бурхливі оплески у залі..

У другій частині концерту Ігор Богдан виконав улюблені народні та естрадні пісні, яким підспівував увесь зал: «Покохала», Ой заграйте, музиченьки», «I love you – Я кохаю, я люблю», «А зі мною буда мила», «Гей, друзі», «Чуєш, зрадлива дівчино». На прохання глядачів співак виконав пісню, яка стала першою сходинкою в його творчій кар’єрі – «Не сип, мила, скла», а також одну з найулюбленіших пісень львів'ян «Там за лісом, за лугом». На завершення творчого вечора п. Ігор завіншував усім присутнім композицією «Сієм, сієм, посіваєм».
У концертах Ігора Богдана “Колядуймо разом”, організованих на теренах США Всеамериканською громадською організацією “Нова українська хвиля”, її осередками у Стемфорді та Філадельфії, взяло участь понад 450 людей, які єднали свої серця в любові до української пісні та землі, що зродила нас.

Від імені Координаційної Ради Голова Філадельфійського осередку «Надія Петрик та Голова крайової Всеамериканської громадської організації «Нова Українська Хвиля» Мирослава Роздольська подякували присутнім за численну участь в концертному дійстві, а також усім, хто спричинився до організації концертів Заслуженого артиста України Ігора Богдана у США, гуртуючи тим самим українську громаду та даруючи неповторні хвилини свята і духовного піднесення.

Втомлений, однак задоволений та усміхнений, Ігор Богдан охоче погодився відповісти на декілька запитань.

Як склалася Ваша творча доля після розпаду ансамблю ВАТРА?

Разом із скрипалем Олегом Кульчицьким ми створили новий гурт, який мав би називатися «Рекрут», але в силу обставин радянської дійсності нам довелось прийняти назву «Гурт Олега Кульчицького» на честь його головного завсновника. Я вважаю, що якраз з Олегом Кульчицьким в мене був дуже плідний час, тому що це були вже часи піднесення – 1989 рік, коли ми - вперше за історію української естради - створили такі прекрасні програми, як «Козацькому роду нема переводу», «Ще не вмерла Україна», «Славіте Його». Вперше з гуртом Кульчицького ми створили шевченківську програму, у якій показали молодого Тараса Шевченка в естрадному жанрі. Після гурту Олега Кульчицького я створив свій колектив «Галичани», у якому були зібрані найкращі музиканти Львова і не тільки. Наприклад, зі «Свитязя» ми забрали прекрасного музиканта Михайла Мусієнка - вокаліста, клавішника, виконавця «Місячної дороги». І так склалося, що з «Галичанами» ми поїхали до Канади, де я зустрів свою майбутню дружину і, одружившись через два роки, ми вирішили жити в Канаді.

Чи підтримуєте Ви творчі стосунки з «ватрівчанами»?

Так, я підтримую стосунки з усіма музикантами, з якими я працював до того, як опинився в Канаді. Зокрема, я в дуже гарних відносинах з Оксаною Білозір. Під час моїх різдвяних концертів в Україні ми знову зустрічались, і мені дуже приємно, що Оксана, плануючи в жовтні 2009 року свої ювілейні концерти в палаці «Україна» в Києві, запросила мене виступити у цьому заході. Я підтримую контакт із колишніми «ватрівчанами» (адже сьогодні «Ватра» - це зовсім інші, молоді виконавці), усі з яких мешкають у Львові, і вже ведуться переговори про те, щоби на 55-ліття Ігоря Білозіра зібрати той склад «Ватри», який був на висоті, і створити якусь програму – можливо, навіть повторити програму, яку ми співали в ті часи, щоби належно вшанувати пам’ять Ігоря Білозіра.

Ваша творча діяльність сьогодні. Яка вона? Звідки черпаєте наснагу та ідеї?

Я живу в Канаді, тому стараюся приймати запрошення на усі фестивалі, які відбуваються в Канаді, Америці, Україні, Австралії. Так склалося, що ми живемо в тому самому місті разом із моїм колишнім музичним керівником «Галичан» Михайлом Мусієнком. Відтак, стараємося створювати нові програми та самостійно організовувати тури по Канаді. І все ж таки, я, звичайно, роблю ставку на Україну. Кожного року я повертаюся додому – чи влітку, чи на Різдво, і стараюся виходити до своєї публіки, яка мене пам’ятає і завжди радо приймає. Забігаючи наперед, хочу сказати, що в мене були надзвичайно успішні ці різдвяні концерти, після яких я вирішив, що більшу частину свого життя я проводитиму в Україні, тобто займуся поверненням до своєї артистичної кар'єри. В один час, коли народилися діти (Ігор Богдан – батько 13-річної Роксолани, 11-літнього Марка та 9-річної Вікторії– прим. автора), я прагнува вберегти все те українське, що передали батьки моїй дружині (вона – українка, народжена в Канаді). Більшість часу ми віддавали дітям, а сьогодні, коли діти вже підросли, коли ми їх возимо в Україну, в мене з'являється більше часу і можливості бути в Україні і творити мистецтво саме на рідній землі.

Звідки черпаєте наснагу та ідеї на ці мистецькі проекти?

Напевно велика любов до пісні, велика любов до народу. Знаєте, коли так, як сьогодні у Філадельфії, я відчуваю під час концерту від людей такі біотоки, мені ще більше хочеться виходити на сцену і творити нові програми, щоб все таки зустрічатися і давати людям себе, отримуючи взамін великий заряд. Мені хочеться повернутись до Філадельфії, до Стемфорду з новою програмою, адже моя наснага – це ті люди, з якими я зустрічаюся, це є та Україна, якої мені так не вистачає. Часом з’являються ностальгічні пісні за Україною, за друзями, за сценою, за Львовом. Все це дає мені поштовх і натхнення, і все це я стараюся отримати, приїхавши туди. Моя Україна – це є мій заряд.

Наскільки змінилася українська публіка з часів «Ватри»?

Я б не сказав, що щось змінилося. Я був приємно вражений, коли в умовах страшної економічної кризи (я її відчув тоді, коли наші спонсори – мої давні друзі – насправді не змогли підтримати проекту в силу строгого бюджету), коли квитки розповсюджувались тільки через каси, всі зали були повні. По суті, публіка залишилась тією самою, і приємно, що ця криза не спричинила душевну, духовну кризу народу. Тішить те, що Західна Україна, де я виступаю, залишилась духовно багатою.

Сучасна Україна очима українського емігранта. Дивитесь на неї збоку, чи зсередини?

Навіть якщо я не їжджу раз чи два в році додому, я постійно підтримую стосунки з музикантами і друзями через телефон та інтернет. Таке враження, що я живу в Україні. Я не відчуваю себе емігрантом, навіть після довгих років в Канаді я не можу перебудувати себе на канадський спосіб життя. В нашій хаті – українська мова, українські звичаї, але все таки моя душа, мої думки – там, з тими людьми, які (і це є Божа ласка!) кожного року приходять на мої концерти. Тому я вирішив, що більшу частину мого часу я проводитиму саме над створенням нових проектів в Україні. Я є частинка України.

Декілька слів про еміграцію. Що для Вас – людини творчої – було найскладнішим в адаптаційному процесі на чужині?


Він і надалі триває. Творчим людям на еміграції є страшенно важко з причин браку концертів, публіки, яку я, скажімо, мав в Україні. Цього я не маю. Сьогодні ми мали гарний концерт, через місяць, можливо, буде наступний, але це не так, як коли я приїжджаю в Україну і напротязі місяця маю концерти в різних обласних та районних центрах. Я до сих пір з цим не змирився, і тому, мабуть, і повертаюся кожного року в Україну, щоб себе якось зарядити, щоб не зійти з розуму.

Чимало родин український емігрантів, залишаючи Україну, покидають в свої традиції, мову, культурну спадщину. В домівках звучить чужа мова, діти ототожнюють себе з іншим суспільством. Як вдається Вам та Вашій дружині плекати «українськість» Ваших дітей?

Моя дружина народилась в Канаді, її батьки емігрували туди після Другої Світової війни. Це є ті патріоти, які кажуть, що в своїй сім’ї є своя маленька Україна. Це, звичайно, нелегко, але якщо в умовах чужої держави ти хочеш зберегти своє, все залежить від твоєї родини. В великій мірі – це насильний процес виховання дітей в українській мові, в українському співі, в українській музиці. Нам це вдалося, бо навіть під час останнього Різдва в Україні наші діти знайшли собі друзів, спілкувались українською мовою, вони просили продовжити квитки та на довше залишитись в Україні. Тому дуже прикро, коли багато молодих сімей, які не так давно приїхали з України з дітьми в 3-річному віці, через 5-7 років втрачають все – мову, Україну... А це тому, що батьки не хотіли цього зберегти. На еміграції вони прагнули стати канадійцями чи американцями, і в цьому є наша українська трагедія. Якщо взяти мою дружину, то серед її подруг в Калгарі залишилось, можливо, 5 осіб, які усе це зберегли, і які з допомогою нової еміграції передають ці надбання своїм дітям. Але це тільки тому, що ми так хочемо, адже в умовах Канади чи Америки ми стикаємось з чужою мовою. Відтак, чи в авті, чи вдома ми звертаємо велику увагу на те, якою мовою розмовляють наші діти, бо, як я сказав, усе це залежить тільки від родини.

Ваші концерти «Різдвяна феєрія» в Стемфорді та Філадельфії – це відповідь на запрошення Всеамериканської організації «НУХ». Чи можете провести паралелі між четвертою хвилею в Канаді та США?

Чому утворилась четверта хвиля? Скажімо, я є членом «Четвертої Хвилі» в Канаді, президентом якої є Анна Кисіль, і ми зустрічаємося з Мирославою Роздольською, яка є головою зорганізованої структури четвертої хвилі в Америці, вирішуємо болючі питання, адже ми народилися приблизно в один і той самий час в Україні, здобули вищу освіту, ми привезли Україну на чужину іншою, ніж попередні хвилі. Ми хочемо бути корисними своїй Батьківшині і задля того об’єднуємося, гуртуємо наших співвітчизників, щоб разом відчути себе силою, здатною підтримати українську справу у світі. Засновувши свої громадські структури, Четверта хвиля, гарно вливається в такі організації, як Світовий Конгрес Українців, в Український Конгресовий Комітет Америки та Канади, стає частиною діаспори, і у такий спосіб оновлює її, дає свіжу енергію та зміцнює її. Сильна діаспора все ще дуже потрібна Україні, як і своїй громаді у місцях нашого поселення задля збереження тих неоціненних багатств, які створили попередні хвилі еміграції.

Які особисті та творчі плани плекаєте Ви на майбутнє?

Планів є дуже багато. В першу чергу, це День Міста, де я виступатиму в ролі уже міжнародного гостя, оскільки цього разу ці святкування збирають усіх зірок, які вийшли зі Львова, а в силу різних обставин опинились далеко від рідного міста. Наступний мій задум носить назву «Мово моя солов’їна”. Цей проект, що складатиметься з народних та сучасних пісень, створений в підтримку української мови як єдиної державної мови в Україні. Разом із дітьми, під час літа, ми хочемо поїздити по містах України і підтримувати нашу українську мову. В жовтні, як я вже згадав, я планую поїхати на ювілейний концерт Оксани Білозір. Сьогодні компанія «Дік-Арт» веде переговори про можливість спільного проекту з Олегом Кульчицьким. Оскільки цього разу нам не вдалось завершити проект «Схід і Захід: колядуймо разом», я думаю, що наступного року ціле Різдво проведемо в Україні, не дивлячись на запрошення провести Різдво 2010 в Австралії. Моя велика мрія в зв’язку з цим напередодні туру відвідати Італію і отримати Папське благословення на реалізацію цього задуму, щоб нам вдалося поконати усі перешкоди і все ж таки поїхади на Схід. Тому сподіваємося, що наші емігранти четвертої хвилі в Італії допоможуть нам в організації такої аудієнції. Крім того, через рік плануємо відсвяткувати 55-ліття Ігоря Білозіра, вшанувати його пам’ять, а далі – побачимо.

Що б хотіли Ви побажати СОБІ в цьому році напередоні оцих грандіозних ювілейних святкувань?


Вік дає знати про себе, тому, звичайно, я завжди прошу в Бога здоров’я, сил та енергії. Насправді сьогодні з’явилося стільки проектів, що для їх реалізації потрібне власне здоров’я.

Сподіваємось, що Бог вислухає Ваші молитви. Нехай щастить!

Ірина Іванкович-Блощинська

 
 
 
Dear visitor, you went to the site as an unregistered user. We encourage you to register or enter the site under your name.
 
   
 
 
   
   
   
 
 (голосів: 5)
| Переглядів: 11068
 [Друк]
 
     
TOП НОВИН

РЕКЛАМА