Третє березня – день народження “Нової української хвилі”

Дорогі наші читачі, дорогі земляки! 3 березня у приміщенні Генерального консульства України в Нью-Йорку відбулася презентація громадської організації “ Нова українська хвиля” та її інтернет-видання.

[Відео дивіться ТУТ]

Міжнародна науково–практична конференція «Українська діаспора – джерело утвердження позитивного образу України у світі» відбулася у Стемфорді 20–21 вересня 2008 року

 
  Головна  
 

КАЛЕНДАР
«    Січень 2009    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

ОПИТУВАННЯ

АРХІВ
Березень 2019 (1)
Березень 2017 (1)
Січень 2017 (1)
Грудень 2016 (5)
Жовтень 2015 (2)
Березень 2015 (1)
   
 
  Меридіани : Сі, українці!  
 
   
 
 
   
 
Наші земляки в Іспанії часом роблять для іміджу України більше, ні посольство.

altЗ керівником громадської організації "Схід-Захід" у Каталонії Володимиром Федюком ми познайомилися цієї осені у Барселоні. Пан Володимир приїхав до Іспанії вісім років тому, і хоча за цей час зумів повністю адаптуватися до нових реалій, "вписатися" в інший життєвий розклад, проте, залишивши Україну, він її не залишив. Ця людина концентрує навколо себе безліч справ української громади Каталонії, завжди у курсі останніх подій і не на словах, а конкретними справами дбає про налагодження контактів і між заробітчанами, і між двома країнами.

"Тут я свій серед чужих. В Україні, на жаль, - навпаки..."

- Пане Володимире, українські заробітчани, яких називають найбільшим інвестором в економіку України, змушені нелегкою працею добувати копійку, аби передати гроші родині, що лишилася на батьківщині. Переважна більшість із них живе тим, щоб вирішити фінансові проблеми і повернутися додому. А ви, крім усього, встигаєте ще й на громадській ниві...

- Звісно, можна йти шляхом, який обирає багато моїх колег: після роботи зачинитися у власному мікропросторі "у компанії" телевізора з пляшечкою пива... Та нам з однодумцями хотілося наповнити життя чимось цікавим. Українська громада в Іспанії неоднорідна, та навколо української ідеї об'єднуються всі. Якщо свято, цікавий захід - з'являються ентузіасти, які не шкодують ні сил, ні часу.

Прикро, що життя нашої громади і діяльність українського посольства проходять ніби у паралельних світах. У амбасади є свій план заходів, з ними можна ознайомитися, тільки вони часто не виконуються. Наприклад, говорили, що в порт Барселони має зайти козацька "Чайка". Ми звернулися до амбасади з пропозицією - чим допомогти? І на тому все затихло.

Якщо говорити про допомогу когось з іспанців, то все спирається на особисті знайомства - якомусь службовцю треба показати "бурхливу діяльність", він виділить половину від тієї суми, яку ти просиш. Наприклад, сьогодні українські громадські об'єднання хотіли б купити костюми для проведення концертів, бо придбати їх за власні кошти люди не мають змоги.

Не хочу нікому дорікати, наведу лише приклад. Знайома росіянка, яка займається тут громадською діяльністю, каже: лиш би я захотіла, а консульство гроші виділить. Росія дбає про власний імідж.

- Податися на заробітки в інші країни українців штовхає матеріальна скрута. А ваш шлях в Іспанію вписується у "класичний" сюжет?

- Багато років я працював інструктором міжнародного відділу у бюро молодіжного туризму "Супутник". Коли система почала падати, а люди розбігатися, побачив, як із понад 300 членів Черкаського обкому комсомолу залишилось десятеро, які й акумулювали всі гроші... Роботи - дедалі менше, і треба було зважуватися на рішучі кроки. Моє рішення їхати за кордон рідні не зрозуміли. Проте я не бачив іншого виходу в ті часи, коли в Україні панував рекет. Заробив гроші - відібрали, а міліція тільки руками розводить...

Перший мій закордонний досвід пов'язаний із Польщею. Там у 90-х повною мірою довелося відчути, що таке дискримінація в усіх її проявах. Особливо вразили польські українці. Який я був наївний, думаючи там про солідарність і взаємовиручку земляків... Однак кожен досвід корисний, як мовиться: що нас не вбило, те тільки зробило міцнішими. Звідти подався до Іспанії. Мав намір їхати в Малагу, але залишився в Барселоні. Приїхав, маючи 300 доларів у кишені, а доба в готелі коштувала 25. Місяць не міг знайти роботи, врешті влаштувався на будівництво, фарбував стіни у квартирах, потім працював польсько-іспанським перекладачем.

Нині займаюся адміністративною роботою в одній з іспанських фірм. Зі мною моя донька - здобуває медичну освіту в Барселонському університеті.

Коли приїжджаю в Україну, то в мене таке відчуття, що я чужий серед своїх, а тут я свій серед чужих. Чомусь в Україні створюють негативний образ українця-емігранта, що вдома тобі докоряють.

Через три роки можу отримати іспанське громадянство. Для України, вважаю, я тут роблю не менше, ніж українці на батьківщині. Нині, зокрема, працюємо над масштабним інвестиційним проектом, і хоча, як завжди, всі питання доводиться вирішувати завдяки особистим знайомствам, перспективи у нашої справи серйозні.

"Права людини тут обстоюють аж занадто... "

- Чи має українська громада власні періодичні видання, телепрограми?

- Сьогодні можна говорити про єдиний регулярний часопис - журнал "Українське коріння". Спершу він з'явився як російськомовне видання "Славянские корни", але нам вдалося переконати видавця змінити назву і концепцію. Видавець - барселонський підприємець - вкладає гроші у такі видання різними мовами: болгарською, румунською тощо. Вони безплатні, виходять за рахунок реклами.

Перший номер "Українського коріння" назбирали з інтернету, на другий у редколегії не вистачило сил. Тоді нам пощастило зустріти у Мадриді Ларису Шипко - колишню вчительку української мови з Черкас, яка погодилася стати редактором. Звичайно, журнал ще треба вдосконалювати, але загалом він досить змістовний: є поради юристів, інтерв'ю з відомими українцями. Вдалося залучити до співпраці Раїсу Іванченко - друкуємо її "Історію України". Журнал виходить щомісяця накладом 30 тисяч, розповсюджується у 400 точках. Цікаво, що в Барселоні у російському магазині, де поширюються такі безкоштовні видання, український журнал чомусь відмовилися брати навідріз.

Місцеве телебачення дає новини різними мовами. Росіяни готують власні інформаційні випуски, українці ж доступу не мають. На жаль, нікого це не цікавить - ні наше посольство, ні консульство.

- А з нашими заробітчанами українська амбасада тримає якийсь зв'язок?

- Реєстрація у консульстві нічого нам не дає, тому більшість людей не стають на обліку. Всі емігранти, які приїжджають до Іспанії, роблять "прописку". За цими даними, нині тут перебуває 104 тисячі українців. З документами, які дають право на проживання і працевлаштування, - орієнтовно 65 тисяч, з них 28 тисяч - у Каталонії. Якщо ти живеш тут без документів, але маєш прописку, то отримуєш медичну страховку. Прописка потрібна також для того, щоб після двох років перебування в країні людина могла, не виїжджаючи в Україну, оформити собі легальний статус. Інакше на батьківщині її знову чекає візове пекло в посольстві Іспанії.

- А як Іспанія ставиться до нелегалів?

- Дуже лояльно. Якщо ти не порушуєш закон, поліцейський ніколи тебе не перепинить. Зрештою, затримати емігранта без документів означає помістити його у відповідний центр, забезпечити гарним харчуванням, зручним ліжком, психологом, лікарем. У поліцейських дільницях стоять телекамери. Якщо затриманого поб'ють - поліція нестиме відповідальність. Потім необхідно звернутися до країни емігранта, аби його депортувати. Це триває місяцями, а людина сидить на утриманні, її треба розважати - права людини тут обстоюють аж занадто.

Якщо є домовленість про депортацію, треба оплатити квиток, завести людину в літак, приставити до неї поліцейського - це в такі кошти виливається... Тож дозволяють нелегалам спокійно жити, доки хтось із них не скоїть чогось серйозного. Часом поки його зберуться депортувати, він через адвоката вже дістає дозвіл на офіційне проживання. Так що з депортацією справа дуже заплутана.

Наприклад, з Африки на Канарські острови (належать Іспанії. - Авт.) втікають малолітні на човнах. Держава має утримувати дитину в нормальних умовах до повноліття - годувати, давати освіту. А потім утікач отримує легальні документи.

"... А про Україну, яка в центрі Європи, - тиша"

- Пане Володимире, цікаво, що пересічний іспанець знає сьогодні про Україну?

- Важко сказати, адже інформацію про нашу державу не зустрінеш ні на іспанському кордоні, ні у книжкових магазинах. Наприклад, достеменно відомо, що туристичного довідника про Україну іспанською не знайдете в жодній книгарні Іспанії. Про найвіддаленіші закутки світу - будь ласка, а про Україну, яка в центрі Європи, - тиша. У ЗМІ інформація про Україну подається дуже скромно, а політичні події коментуються надто обережно.

Пригадую, як газети намагалися обходити тему Помаранчевої революції. Під час виборів у 2004 році на дільницю в посольстві в Мадриді з'явилася така маса людей, що на всіх забракло бюлетенів, перелякані іспанці навіть викликали поліцію. А вже останні вибори до Верховної Ради відбулися пасивно.

- Ви сказали: годі шукати туристичного довідника про Україну. Але ж відбуваються, напевне, туристичні виставки, форуми?

- Так, у Мадриді такі заходи проходять регулярно. Та, на жаль, усе руйнує формальний підхід до справи. Скажімо, о шостій вечора, коли основна маса відвідувачів після роботи приходить подивитись каталоги, щось цікаве почерпнути, на українському стенді вже нікого немає - відпрацювали... Недавно відбувалася виставка "Вода". Україна заявила про участь у ній - і на тому все. А Афганістан, наприклад, приїхав і організував власний павільйон. Розорений Афганістан, в якому спробуй ще ту воду знайти, бере участь. Україні ж, виходить, немає чого показати.

- А література українська якось представлена в іспанському книжковому просторі?

- Уявлення про наше письменство тут обмежується лише кількома книжками Юрія Андруховича. Знайома, яка закінчила в Києві лінгвістичний університет за спеціальністю іспанська мова, робить переклади його текстів. З цього приводу я звертався у Спілку письменників, розмовляв із керівником київської секції. Ніби зацікавилися, тож знайшов тут людей, які б взялися за видання перекладених творів. І на тому все - Україна мовчить.

В університеті Барселони є відділення російської філології. Ми хотіли організувати при ньому факультативно уроки української мови. Прийшло "аж" четверо слухачів, до кінця доходило двоє. Зрештою, чому російський факультет має бути зацікавлений у тому, на що українська держава не зважає?

Юлія Косинська
"Світ і Україна"
 
 
 
Dear visitor, you went to the site as an unregistered user. We encourage you to register or enter the site under your name.
 
   
 
 
   
   
   
 
 (голосів: 0)
| Переглядів: 2987
 [Друк]
 
     
TOП НОВИН

РЕКЛАМА