Третє березня – день народження “Нової української хвилі”

Дорогі наші читачі, дорогі земляки! 3 березня у приміщенні Генерального консульства України в Нью-Йорку відбулася презентація громадської організації “ Нова українська хвиля” та її інтернет-видання.

[Відео дивіться ТУТ]

Міжнародна науково–практична конференція «Українська діаспора – джерело утвердження позитивного образу України у світі» відбулася у Стемфорді 20–21 вересня 2008 року

 
  Головна  
 

КАЛЕНДАР
«    Квітень 2008    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 

ОПИТУВАННЯ

АРХІВ
Березень 2019 (1)
Березень 2017 (1)
Січень 2017 (1)
Грудень 2016 (5)
Жовтень 2015 (2)
Березень 2015 (1)
   
 
  Меридіани : Зачаровані трабахою  
 
   
 
 
   
 
alt
ФОТО: АР
Чекан Олена  

Тиждень нелегально попрацював в Іспанії разом із українськими заробітчанами. Додому вони вже не хочуть

 

«Скорше, скорше! Шо за діти?!» – кричить суржиком огрядна жіночка, підганяючи зграйку дітлахів років 10-12-ти. За стійкою паспортного й митного контролю барселонського аеропорту вже розгорнуто яскраві транспаранти: «Bien venidos!» і чомусь «Будьмо! Гей!» – якась благодійна каталонська організація зустрічає українських дітей із Чорнобильської зони.
 
Море на відстані років
 
А я зустрічаюся з Україною зранку свого першого іспанського дня. Люба, 50-річна екс-колгоспниця з-під Вінниці, вже о сьомій приїхала прибирати будинок моєї подруги. Поки всі сплять, пропоную піти на море. «А де воно, те море?» – запитує Люба. Питання риторичне: море за сто метрів від нас. Уже за сніданком вона розповідає, як у 1993-му, назбиравши по родичах і знайомих грошей на турпоїздку, чотири дні трусилася старим ікарусом, – і ось, нарешті, Іспанія.
 
«Було нас 35 жінок, нам навіть не пропонували якісь екскурсії, одразу всі розбіглися роботу шукати. Мови ніякої не знала, грошей – $20. Стукала в усі двері, показувала паспорт і повторювала одне слово «трабаха» |див. словничок|. Поталанило, – втрапила на Аню». Анні – моя приятелька-француженка, яка вже давно мешкає в Іспанії.
 
Люба розповідає довго, старанно підбираючи українські слова. Бо, може, вперше за всю свою одіссею має вдячних слухачів. Підсумок: 12 років жила нелегально, працювала теж нелегально по 14–16 годин на добу, хапалася за будь-яку роботу, аби зачепитися, втриматися. Вдень прибирала, доглядала літніх людей, ночами мила посуд у ресторанах, а ще – збирала цитрусові, фарбувала старі машини в якомусь ангарі й дуже хотіла влаштуватися на будівництво, бо там добре платять. Не взяли – жінки в Іспанії на будівництві не працюють. Зараз Люба має омріяну тархету |див. словничок|. Працює, маючи всі стандарти соціального захисту, в одному з універсамів міжнародної мережі Carrefour – бавить дітей, батьки яких роблять закупи. Це вдень, а вночі там же підробляє прибиральницею. У свій єдиний вихідний чепурить будинок і садок моєї приятельки. За всі роки в Україні була тричі, на морі – разів зо п’ять. Але утримує батьків у селі, старшу дочку, зятя й трьох онуків у Вінниці та молодшу дочку-інваліда, яка так і залишилася в спецінтернаті для сліпоглухонімих дітей. Чоловік спився ще за СРСР. У Люби пристойна машина, якою вона хвацько керує, і наймана квартира за €800 на місяць, – Люба ділить її з двома волинянками. Іспанською оволоділа. Мріє перетягти сюди всю свою родину.
 
Ще років два миття вікон, і заробітчанці дадуть іпотечний кредит
ФОТО: REUTERS
 
Заробітчани – рушій економіки
 
Трудових емігрантів з України в Іспанії, за різними даними, від 150 до 300 тисяч осіб. Чоловіки найчастіше працюють на спорудженні й експлуатації урбанізацій |див. словничок|, жінки миють посуд у барах та ресторанах, перуть білизну в готелях, доглядають дітей та літніх людей. Як у різні часи добробут США зростав завдяки рабам-африканцям, Німеччини – туркам-нелегалам, Швейцарії – селянам-італійцям, Франції – алжирцям та марокканцям, так нелегальна, майже неоплачувана праця заробітчан із СНД зміцнює економіку традиційно туристичного узбережжя Іспанії.
 
Зараз нелегалів поменшало, – вже років зо два за цим стежать, – роботодавець може не тільки сплатити штраф до €60 тис., а і втратити ліцензію на підприємництво. Робітник-нелегал теж ризикує: де- юре він підлягає депортації, але де-факто це може статися тільки в тому разі, якщо він скоїть злочин. А так – посварять та й відпустять на всі чотири сторони. Ризик в іншому – нелегала можуть банально кинути, не заплативши за роботу. З жінками, які доглядають немічних, поспілкуватися не вдалося. Полохливі вони, а при спробі заговорити з ними, відповідають іспанською та швиденько зриваються геть, хутко штовхаючи візки зі своїми підопічними. А от із будівельниками не тільки спілкувались, але й разом працювали.
 
Один день гастарбайтера
 
Отже, о шостій ранку вирушаємо до урбанізації «Магніфіко». Років 15 тому моя подруга француженка приїхала на південь Іспанії відпочити. Закохавшись у безлюдні на той час приморські пагорби, продала свій бізнес у Франції, купила величезний клапоть землі біля моря й розпочала будівництво. Нелегально в неї ніхто ніколи не працював, хоча вигода могла бути значною. Та все ж, коли якийсь нелегал, який просився на роботу, здавався Анні хорошою людиною, вона підписувала з ним тимчасовий контракт. Людина ставала до роботи, податки державі сплачували, а адвокати тим часом розпочинали справу легалізації. Оскільки всі бюрократичні ситуації в Іспанії вирішуються вкрай повільно, то якраз підходила чергова амністія |див. слов- ничок| – і робітник отримував резиденцію |див. словничок|. Таких «хрещеників» у Анні – десь під сорок. Хтось і далі працює в неї, хтось знайшов щось краще, але всі вітають із Різдвом. Анні хоче показати своє дітище, а ми з сином маємо намір по-справжньому попрацювати. Сина бере до себе Антоніо – в нього захворів робітник, тож подавати розчин і підносити цеглу буде Богдан. Я беруся згрібати будівельне сміття, але витримую лише годину. Працюють тут із сьомої ранку до полудня, потім, у найсильнішу спеку, тригодинний перепочинок – cієста. Неподалік від будівельного майданчика кілька будиночків на кшталт наших «битовок», але з кондиціонером, туалетом, душовою кабінкою та електроплитою. Там можна і відпочити, і розігріти їжу, яку приносять з дому, і навіть переночувати. Втім, їжу можна замовити по телефону у барі найближчої автозаправки, що ми й зробили. Прозорі шматочки хамону |див. словничок|, сир, смажена риба з овочами, хрумкий багет, пляшка мінералки. €15 на одного. Син нічого не їсть і миттєво засинає під кондиціонером. А я йду знайомитися з інтернаціональним колективом.
 
Колектив після душу вже розгорнув свої сендвичі та обідає в затінку пальм. Поміж робітників – більшість іспанці, але є й іноземці: румуни, білоруси, українці та хлопці з Латинської Америки. Вони з різних країн, але розповідають більш-менш однакові історії: вдома не мали роботи, хоча в усіх будівельні професії, всі приїхали як туристи й починали з нелегальної праці, всі вже легалізувались і майже всі купили квартири, взявши іпотечний кредит. Додому ніхто не збирається, будуть подавати на громадянство. 41-річний Віктор – зварювальник з Тернополя. В Іспанії –14 років, сім років тому підпав під амністію й одразу ж привіз дружину й дочку. «Думав, здурію без них. Ну й ревнував. Хлопці, ті, які зі мною приїхали, – ні в кого вже сім’ї немає, розпалися… Віра добре шиє, зразу ж стала до роботи, а мала – в школу. Іспанську трохи знали, вчили ще вдома…» Дружина-кравчиня працює в універмазі дуже престижної мережі El Corte Ingles – підганяє сукні до фігур заможних жіночок. Спільної зарплати й поважності фірм, де постійно працюють, було достатньо, аби отримати кредит у банку й купити квартиру в містечку Хімена-де- ла-Фронтера. Дочка закінчила місцеву школу й безкоштовно вчиться в Мадридській консерваторії по класу фортепіано, вже концертує. Коли її називають Лусія, виправляє на Лесю. На канікулах Леся-Лусія допомагає матері шити. Повертатися в Україну родина не збирається, на ностальгію часу немає – підробляють, де тільки можна: іпотека – річ серйозна. Мрія – відіспатися.
 
Іспанія забудовується щільно і швидко, будівельників не вистачає
ФОТО: REUTERS
 
Андрій – іспанський бригадир із Донбасу
 
Третя пополудні. Повертаємося на будмайданчик. Поки син, гордий із того, що йому довірили автокар, розвантажує піддони з арматурою, розмовляю з Андрієм. Він єдиний бригадир-неіспанець. Андрієві двадцять вісім. Неговіркий: «Усе нормально. Трабахаємо» |див. словничок|. Згодом показує фото білявки: «Малгося із Закопане. Вже рік разом». А історія Андрія така. Народився в Горлівці. Мати померла під час пологів. Жив із бабусею, батьком і старшим братом. В ніч після шкільного випускного балу в аварії на шахті загинули разом і батько, і брат. Бабусі на той час уже не було, тож юнак подався до тітки в Харків, але там не склалося. Далі – на останні гроші тур до Іспанії й пошуки роботи. Розказувати про п’ять років поневірянь не схотів, сказав тільки, що дуже голодував. Уже потім від Анні дізналася, що Андрія вони з чоловіком забрали з лікарні, – хтось із робітників розповів їм про співвітчизника, якого ледь врятували від мотузки. Випробування чужиною у 17 років…
 
18:00. Кінець трабахи. Один за одним робітники роз’їжджаються по домівках, а ми вирішуємо лишитися на ніч. Сидимо під небаченим небом, нагорі високі зорі на чорному оксамиті, на обрії пульсує палаюча заграва сонця, а між ними – прозора, кришталева блакить із темно-синіми силуетами пальм, які гне додолу вітер. «Десь в Африці піщана буря», – меланхолійно пояснює цю неземну красу Анні й дістає пляшку сухого хересу. Так ми відзначаємо нелегальний заробіток мого сина: €50 плюс самоповага – і це за 8 годин некваліфікованої роботи. Гадаю, справжні нелегали отримують значно менше. Ось так приблизно живе і працює більшість іспанських українців. А ще вони люблять місцеві свята, яких так багато в Іспанії, інколи варять борщ і женуть первак, моляться в старовинних католицьких соборах, які втрачають свою іспанську паству, та побожно кидають монетки, аби спалахнули крихітні лампочки біля ніг смаглявих юнок-мадонн: свічки в храмах тут давно скасовано. І найголовніше: кожною хвилиною свого життя вони плекають щасливу долю своїх дітей на новій іспанській Батьківщині.
 
 
 
Dear visitor, you went to the site as an unregistered user. We encourage you to register or enter the site under your name.
 
   
 
 
   
   
   
 
 (голосів: 0)
| Переглядів: 3285
 [Друк]
 
     
TOП НОВИН

РЕКЛАМА